Franz Kafka - Листи до Феліції (1914–1917)

Напиши мені одразу, хай це буде хоч кілька слів.

Я не зміг би хоч чим-небудь потішити фройляйн Брюль? Я не можу чути про дівчат, що плачуть.

До Феліції Бауер

Що за радість, кохана, хоч колись почути від Тебе докір про листи. Звісно, я мав би вже написати Твоїй матері, а зробив це лише сьогодні. Я мав би надіслати Твоєму батькові книгу одразу у вівторок, а надіслав її лише в п’ятницю. Але, по-перше, я зовсім не пунктуальний у написанні листів (листи до Тебе є не листами, а скигленням і скреготінням зубів), моя рука й так важка, а коли від Тебе не приходить жодної вістки, як це було нещодавно, ця рука стає взагалі паралізованою і не може навіть запакувати книгу для Твого батька.

Чи усвідомлюю я те, що повністю належу Тобі? Я не мусив це усвідомлювати, я знаю це вже півтора року. Заручини нічого не змінили в цьому, бо це усвідомлення неможливо зміцнити сильніше. Навпаки, іноді я думаю, що Ти, Ф., [Тобі] не завжди повною мірою зрозуміло те, наскільки і яким чином я Тобі належу. Але терпіння, усе проясниться, Ф., от-от все проясниться, і ми будемо найближчими людьми. Наймиліша, кохана, Ф., якби ж ми були вже такими! Кілька коротких зустрічей неділями в Берліні, кілька днів у Празі не можуть вирішити всього, навіть якщо в сутності все давно вже вирішено, можливо, від мого першого погляду у Твої очі.

Кожен думав про своє, я думав, що Ти відповіси моїй матері, і забув написати Твоїй матері. Ти пишеш, що Ти змушена запросити себе сама. Як же так? Ти хіба не отримала листа від моєї матері від минулого понеділка, в якому вона запрошувала Тебе і, певно, дуже сердечно?

Друг мого дядька з Мадрида (Альфреда Леві), який працює при посольстві Австрії у Мадриді, був у нас, і я ходив з ним на невеличку прогулянку. Дивно ось що: зараз вже пізно, ми багато гуляли, з нами були також Оттла [12] Оттла, Оттілія Кафка (1892–1942) – наймолодша сестра Франца Кафки, з якою у нього були особливо близькі та теплі стосунки. і кузина, ще зустріли інших знайомих, а зараз, оскільки після цього незвичного для мене заняття я сідаю (в останні роки я, справді, вдень прогулююсь один або з Феліксом, іншим Феліксом), отже, я сідаю, аби написати Тобі, і я помічаю, що зовсім не обдумую листа, а під час усієї прогулянки, у трамваї, у Баумґартені [13] Баумґартен – один з найстаріших і найбільших парків у північно-західній частині Праги. Чеська назва – Стромовка. , біля ставка, коли слухав музику, їв хліб з маслом (я з’їв навіть одну скибку хліба з маслом після обіду, одне неподобство за іншим), дорогою додому постійно думав лише про Тебе, про Тебе одну. У душі я настільки єдиний з Тобою, що з цим не може зрівнятися жодне благословення рабина.

У газету я подам оголошення [14] Ідеться про офіційне оголошення про заручини, яке належало опублікувати одночасно з боку нареченого і нареченої. Скромне оголошення від Кафки з’явилося лише в п’ятницю, 24 квітня 1914 року в газеті «Prager Tageblatt»: «Д-р Франц Кафка, віцесекретар Товариства страхування працівників від нещасних випадків у Празі, оголошує про заручини з фройляйн Феліцією Бауер з Берліна». лише завтра – на вівторок. Завтра мій начальник повертається з відрядження, і я не хотів би, щоб оголошення з’явилось у газеті раніше, доки я особисто не скажу йому про це. У середу Ти отримаєш газету. Звичайно, про це вже знають майже всі, кого це стосується. Що ж сказали Твої друзі й знайомі, чи багато з них пліткували про це з перукарем? А втім, тепер так буде завершуватися кожен лист – я думаю, що Тобі варто незабаром приїхати. Коли ж, Ф., коли ж?

Напиши мені, будь ласка, одразу про головні болі.

До Феліції Бауер

Моя кохана, зараз ввечері я прийшов додому – безглуздо тинявся, на тенісних майданчиках, на вулицях, у конторі (чекав, що там, можливо, буде вістка від Тебе) – і ось знаходжу Твого листа. Я не в змозі щось робити, якщо не маю вістки від Тебе, я був, справді, не в змозі подати невелике оголошення в газету, дарма що це все ж можливо, оскільки я розказав про це начальнику. Але я не зміг, між іншим, цього також не було і в газеті «Berliner Tageblatt».

Я навіть вже не пам’ятаю, чим я останнім часом був так зайнятий, не було нічого дуже важливого. За неважливим минають дні, і сьогодні не виняток. Що за тимчасове життя без Тебе!

Звичайно, я бачуся з Максом, навіть щодня. Тільки ми, якщо придивитися, вже не такі й близькі одне одному, якими були раніше, і то – лише час від часу. (Ніколи ми не були такими близькими одне одному, як у подорожах, почекай, найближчим часом я надішлю Тобі дві літературні дрібнички з наших подорожей, одну стерпну від мене та одну зовсім нестерпну, написану нами обома [15] Ідеться про два коротких літературних твори – «Ріхард і Самуель» і «Аероплани в Брешії», написані Францом Кафкою і Максом Бродом разом під час однієї з їхніх подорожей. . Я не обіцяю сім мішків гречаної вовни, як це робиш Ти стосовно листа до моєї матері, про поштово-рекламні марки для начальника, про газету «Berliner Tageblatt» і про розірвання договору з лікаркою для мене. Я теж обіцяю сім мішків гречаної вовни, але моєї вовни зовсім не так багато). Ми (ще раз, задля впевненості: Макс і я) з моєї вини більше не такі близькі, він не відчуває цього у своїй щирості й присвятив мені свій новий роман «Шлях Тихо Браге до Бога» [16] «Шлях Тихо Браге до Бога» – роман Макса Брода, який уперше був опублікований у щомісячнику «Die Weißen Blätter» (січень – червень 1915), а 1916 року з’явився друком у видавництві Курта Вольфа. Роман має присвяту: «Моєму другові Францу Кафці». , одну зі своїх найособистіших книг, болючу, вистраждану історію.