Franz Kafka - Листи до Феліції (1914–1917)

Зараз пізній вечір. Сьогодні я не зможу більше написати, навіть найважливіше. Точну відповідь щодо мене, люба Ф., яку Ти хочеш, я не можу Тобі дати; її я можу Тобі щонайбільше дати, коли в Тірґартені підбігаю позаду до Тебе, а Ти завжди готова піти геть, а я готовий упасти навколішки; лише в цьому приниженні, глибше якого не зазнає жодний собака, я можу це. Зараз я в змозі лише сказати, коли Ти мені ставиш запитання: я кохаю Тебе, Ф., з усіх своїх сил, у цьому Ти можеш мені цілковито вірити. Але, зрештою, Ф., я не зовсім знаю себе. Зі мною постійно трапляються несподіванки й розчарування. Я маю на увазі, що ці несподіванки й розчарування існуватимуть лише для мене, я докладатиму усіх зусиль, аби не допустити до Тебе нічого, окрім хороших, найкращих несподіванок своєї натури, за це я ручаюся, але ручатися не можу за те, що це мені завжди вдаватиметься. Та і як міг би я за це ручатися, зважаючи на плутанину в моїх листах, які Ти отримувала від мене впродовж тривалого часу? Ми мало були разом, це правда, але навіть якби ми багато часу були разом, я б просив Тебе (однак це нереально) судити про мене за листами, а не за безпосереднім спілкуванням. Можливості, які криються в листах, криються також і у мені, як хороші, так і погані; безпосереднє спілкування дає загальне уявлення, а що стосується мене – то не в найкращому світлі. Те, що я Тебе цим, принаймні цим, не хочу спокушати, Ти, певна річ, визнаєш, згадавши про деякі мої листи.

Зрештою, я думаю, що ця незавершеність, ця, може, щаслива, може, нещаслива рухливість моєї істоти для щастя нашого спільного майбутнього зовсім не має бути вирішальною, Ти маєш зовсім не піддаватися її впливу, Ти самостійна, Ф., Ти, напевно, або, радше, безперечно, бажаєш стати несамостійною, але це бажання – не надовго. Ти б цього не змогла.

Щодо Твого останнього питання, чи можу я приймати Тебе так, наче нічого не сталося, я можу лише сказати, що це для мене неможливо. Однак, можливо, я зможу, щобільше, я вважаю це необхідним, приймати Тебе з усім, що було, і тримати до божевілля.

[Додано]

Саме на це Ти маєш зважати, Ф., я у зовсім іншому становищі, ніж Ти. Ти могла б, мала б продовжувати чи в будь-якому разі продовжувала б, якби ми розійшлися чи, може, я можу зараз сказати «якщо ми розійдемося», своє теперішнє життя. Я не зміг би цього зі своїм способом життя, я, безсумнівно, у мертвій точці. Те, що я через Тебе визнав це, я не зможу ніколи забути. Такі безсумнівні знаки необхідності прийняття рішення я у своєму житті ще не отримував. Я маю вирвати себе зі свого теперішнього життя, одружившись з Тобою чи звільнившись і поїхавши геть. Якби я не отримав Твоєї телеграми в понеділок, то надіслав би у вівторок або, у крайньому разі, у середу вже написаного листа, який мені, як я сподіваюся, забезпечив би скромну посаду, невелику фінансову опору в Берліні; зрештою, я б спробував, без особливого честолюбства щодо цього, зачепитися десь в рядовій журналістиці. Мені б це вдалося, безсумнівно. Чи вдалося б мені забути Тебе й втрачену можливість (вона була б, судячи з усього, втрачена щонайменше на роки) одружитися з Тобою – у це я не вірю.

Я маю закінчувати, інакше лист не піде, а я не можу змушувати Тебе чекати на листи, адже завжди уявляю собі, що сиджу за Твоїм столом і чекаю (що, однак, є неправильним). Але ще відповім на Твого останнього листа. Лише напиши мені, будь ласка, одразу, хай це будуть кілька рядків. Не змушуй мене чекати! Зрозумій, Ф., якщо Ти хочеш вийти за мене заміж, не відтягуй, не допускай, щоб у час прибуття пошти й ще довго після цього серце Твого майбутнього чоловіка судомно стискалося.

Ти кажеш, що я маю приїхати до Берліна, але ж Ти розумієш, що ми, перш ніж я зустрінуся з Твоїми батьками, маємо поговорити. Це ж вкрай необхідно. Чи було б це справді неможливо цієї неділі в Дрездені? Твої аргументи проти – правильні; але й мої за – теж. Ти ж і сама раніше мені неодноразово, і навіть нещодавно в Берліні, пропонувала зустрітися в Дрездені. Тоді Ти, певно, бачила можливість влаштувати нашу зустріч. Спробуй це, Ф., і в будь-якому разі напиши мені якнайскорше.

У понеділок я отримав листівку «Доброго дня тобі бажає Муцці Браун [4] Муцці Браун – племінниця Феліції Бауер, дочка її старшої сестри Ельзи, яка жила в Будапешті. ». Це не зовсім відповідало дійсності, адже Твоя телеграма прибула лише ввечері.

Лист до Феліції Бауер

Ти не розумієш мою телеграму, Ф.? Я припускаю, що вона була неправильно надрукована; вона мала звучати так: «На останній лист я не зміг відповісти. Мав собі сказати, що Ти не маєш інших почуттів, лише хочеш мене принизити. Що ж ще міг означати останній лист, що ж ще означали безпричинні перерви між Твоїми листами?»