Franz Kafka - Листи до Феліції (1914–1917)

Сьогодні Ти пишеш: «Ми хотіли б закреслити сказане в Тірґартені», це було б добре, я не знаю нічого кращого; однак вже на наступній сторінці Ти кажеш: «Ти сказав, що Тобі достатньо того кохання, яке я відчуваю до Тебе», але ніщо не може бути жахливіше, ніж це. Феліціє, невже ж Ти не помічаєш, що я у своїй безнадійності можу сказати щось подібне, але ніколи не прийму такого від Тебе. Твої ж слова означають, простіше кажучи, ніщо інше, як те, що Ти хочеш пожертвувати собою, тому що усвідомлюєш, що «Я маю отримати Тебе». Чи прийму я людську жертву й до того ж жертву своєї коханої людини? Ти б мене зненавиділа, якби я таке вчинив, але не лише це: якщо це так само правдиво, як це написано у Твоєму листі, тоді Ти мене вже зараз ненавидиш. Однак Ти мусиш ненавидіти того, кого недостатньо кохаєш, аби добровільно жити з ним і який Тебе іншим способом (а ці способи ніщо інше, як прояв кохання) змушує до життя разом. Твій передостанній лист був люб’язним, але я бачив, Ти була в такому глибокому нещасті; те, що Ти сказала в Тірґартені, здавалося, було сказано в цьому нещасті; сказані Тобою слова не мають іншого підґрунтя, окрім як Твої страждання; у листі ж Ти мені дала хоч і непевну, але тим солодшу надію. У цьому листі є певна надія, але спочатку удар по голові.

Але й дві неясності все ж можна знайти у Твоєму останньому листі, вони є останньою найменшою можливістю для майже безсмертної надії. Ти все ж така нещасна, все ще не в змозі міркувати й, крім того, Ти визнаєш (але для цього й не потрібно жодних зізнань), що в Тірґартені Ти сказала «не все». Якби ж решта листа не була такою зрозумілою, я б міг триматися за ці дві неясності! Як сильно я цього хотів! Скажи ж мені, Феліціє: чому Ти змушуєш себе, чому Ти прагнеш себе змушувати? Що змінилося з часу прогулянки в Тірґартені? Нічого, Ти ж сама це кажеш. Але що змінилося в Тобі від наших хороших днів? Усе, і Ти ж сама це кажеш. Отож чому Ти хочеш пожертвувати собою, чому? Не питай щоразу, чи хочу я, аби Ти була моєю! Ці питання засмучують мене до смерті. Ці питання є у Твоєму листі, але жодного слова, жодного слівця від Тебе, жодного слова про те, які Ти маєш очікування, жодного слова про те, що б означало для Тебе заміжжя. Усе збігається, для Тебе це жертва, тут нема більше про що говорити.

Я був би, певно, цілком не в змозі те, що зараз Тобі написав, сказати в обличчя, радше впав би перед Тобою навколішки й тримав Тебе. Тому добре, що я не поїхав.

Ти запитуєш про мої плани, я точно не знаю, що саме Ти маєш на увазі, але я думаю, що зараз можу Тобі про них розказати відверто. Коли я повернувся з Риви, з різних причин мав рішучий намір звільнитися. Вже рік, і навіть довше, я усвідомлював, що моя посада мала б лише тоді сенс, хоч якийсь сенс для мене, якби я одружився з Тобою (нікого іншого, відтоді як я Тебе знаю, я для себе не розглядаю й не розглядатиму). Тоді моя посада отримала б сенс, стала б майже привабливою. (Схожому я повчав д-ра Вайса [3] Ернст Вайс (1884–1940), д-р Вайс, д-р В. – австрійський письменник, літератор, медик. Один з небагатьох друзів Кафки, який був не з оточення Макса Брода. Талановитий автор оповідань і п’єс. У 1933 році утік до Франції, а коли німці окупували Париж, наклав на себе руки. , і він зараз наполягає, як Ти чула в кав’ярні, саме на цьому). Якщо я з Тобою не одружуся, тоді моя служба, як легко вона б мені, звичайно, не давалася (не беручи до уваги окремі періоди), буде огидною, адже я заробляю більше, ніж мені потрібно, а це безглуздо. Ще дещо додам сюди, про що я б все ж краще не говорив. Але все це я сказав своїй матері уперше, коли повернувся з Берліна. Вона зрозуміла все це доволі добре, але попросила мене спочатку дозволити їй написати Тобі, можливо, вона зрозуміла це добре лише тому, що не повірила в те, що я сказав їй про Тебе, і покладала великі надії на свій лист до Тебе.

Ну що ж, Феліціє? У мене таке відчуття, ніби стою на пероні Ангальтського вокзалу, і – о диво! – Ти прийшла, я бачу Твоє обличчя і повинен назавжди попрощатися з Тобою. – У понеділок я очікую ще один терміновий лист як диво; навіть не знаю, на що я очікую. Від вівторка я більше нічого не очікуватиму.

Лист до Феліції Бауер

Люба Ф., у Твоєму останньому листі (як довго ж я сидів спокійно й хотів, щоб Ти була поряд) трапляється вираз, який мені доволі зрозумілий з усіх сторін; такого давно не було. У ньому йдеться про побоювання, які Ти маєш стосовно проживання зі мною. Ти не віриш або Ти, мабуть, лише сумніваєшся чи, може, Ти лише хочеш почути мою думку про те, що я буду Тобі опорою, яка Тобі обов’язково потрібна. Відразу я не можу нічого відповісти на це. Можливо, я зараз надто втомлений (мені довелося чекати на Твою телеграму до 5-ої години вечора. Чому? А на Твого листа я мусив чекати навіть двадцять чотири години всупереч Твоїй обіцянці. Чому?) і попри втому дуже радий Твоєму листу.