Владимир Горбулин - Світова гібридна війна - український фронт

На заваді дипломатичному розв’язанню конфлікту і конкретним миротворчим зусиллям україн­ських та світових лідерів, крім остаточного аргументу у вигляді військової зброї, стоїть також мова протистояння, яка, порівняно з «мовою миру», в умовах війни очікувано переважає. Більше того, при зіткненні «мови миру» з «мовою війни» остання не тільки не зникає, а й отримує додаткові аргументи на свою користь.

У ситуації війни — там, де це стосується безпосередніх учасників конф­лікту, тобто на локальному та міждержавному рівнях, — «мирні» концепти можуть бути неефективними. Пряме застосування «концептів миру» здатне породжувати додатковий шар конфліктних смислів.

Фактор перспективи у цій гібридній війні спрацьовує таким чином, що агресор, діючи дискурсивними засобами, намагається ідентифікувати себе як миротворця, приписуючи об’єктові нападу роль нападника. Стратегічні партнери Украї­ни виявляються чутливими до цих інтерпретацій через відсилання до миру як абсолютної цінності. Їхні націо­нальні інтереси полягають у зацікавленості в найшвидшому завершенні конфлікту, ліквідації гарячої точки в Європі, на кордонах ЄС та на східному та південно-­східному флангах НАТО. Роль Украї­ни як об’єкта агресії безумовно визнано у частині незаконної анексії Криму, але збройний конфлікт на Донбасі інтерпретується зі значною мірою невизначеності. Натомість Украї­ні у цьому загальному контексті, через переважання в агресора військового і загального націо­нального потенціалу та в межах дії прийнятої за сприяння західних партнерів формули про «мирний шлях вирішення конфлікту», не вдається повною мірою аргументувати, що право на оборону та захист об’єкта агресії є невід’ємним, і обмежується тільки загальними нормами міжнародного гуманітарного військового права.

Зважаючи на глобальний вимір дискурсивної реалізації конфлікту, цей аспект гібридної агресії потребує особливої уваги. Позначення громадянська війна спирається на фрейм, у якому поняття перемоги нівелюється, натомість на перший план виходить мета досягнення миру. Натомість справедлива війна , тобто війна проти агресора, передбачає досягнення перемоги задля встановлення миру. Таким чином, концепт миру, що позначає «нормальний», або «звичайний», стан суспільства, у дзеркалі когнітивно-­семантичного аналізу виявляється похідним від концепту війни та конкретного способу його категоризації[39].

Дискурсивні практики реалізуються через ті або інші стратегічні наративи[40]. Дискурс війни пов’язаний з певними типами оповідей про події. Інтерпретація війни та конфліктів залежить від того, яким чином вони концептуалізуються. Ті або інші наративні схеми по-­різному вичленовують події та по-­різному визначають їхніх учасників (дійових осіб). Вибір термінів на позначення конфлікту ( війна між державами, громадянська війна, окупація, заморожений конфлікт , холодна війна тощо) тягне за собою відповідні сюжетні та інтерпретаційні схеми і визначає згідно з ними учасників протистояння (противників та союзників, ворогів і друзів, місцевих жителів та біженців, партизанів і колаборантів, «своїх» та «чужих») та характер відносин, що їх пов’язують.

Воєнні конфлікти крізь призму дискурсивних практик

Міжнародно-­правові аспекти кваліфікації воєнних конфліктів.Виникнення нових видів воєнних конфліктів породжує низку правових проб­лем. Для звичайних війн у міжнародному праві сформульований широкий набір законів і звичаїв війни: правил і норм стосовно права на війну (визначення морально обґрунтованих причин і мотивацій війни, jus ad bellum ) і права у війні (правил ведення війни, jus in bello ). Останніми роками до них додано правила після війни , або jus post bellum , спрямовані на регулювання поведінки сторін у післявоєнний період та встановлення відповідальності за вчинені дії. Сукупно ці норми становлять галузь міжнародного права, яка спрямована на пошуки заходів обмеження гуманітарних наслідків воєнних конфліктів.

Аспект законності/незаконності, справедливості/несправедливості війни не є предметом цього дослідження. Однак варто зробити з цього приводу кілька зауважень. Статут ООН оголошує будь-­які війни поза законом, окрім випадків самооборони або дій за санкцією Ради Безпеки ООН. В усіх випадках, як передбачених статутом ООН, так і не передбачених ним, законів і звичаїв війни ( jus in bello ) мають дотримуватися. Ті, хто їх не дотримуються, здійснюють військові злочини і підлягають кримінальному переслідуванню у законодавчому полі більшості сучасних держав. Причому це стосується будь-­яких війн, не тільки звичайних.