Владимир Горбулин - Світова гібридна війна - український фронт

Перспектива РФ у війні гібридного типу зумовлена її позицією агресора щодо Украї­ни. У цій ролі Росія застосовує проти Украї­ни комплексне поєднання традиційних військових засобів, методів спецоперацій та підривної діяльності, засобів проксі-­війни з використанням сепаратистсько-­терористичних угруповань, а також засобів інформаційного, економічного та дипломатичного тиску.

Говорячи про перспективу Украї­ни щодо гібридної війни, маємо виходити з її позиції та стану об’єкта гібридного нападу. Ця позиція сторони конфлікту є найбільш морально твердою, оскільки право на оборону та захист не є предметом дискусій і не потребує додаткових аргументів. Водночас стратегія і тактика захисту об’єкта агресії в умовах гібридної війни є вельми складною і потребує задіяння всіх наявних націо­нальних ресурсів.

Таким чином, на підходи до гібридної війни впливає фактор перспективи, зумовлений як історико-­політичними чинниками, так і конкретною позицією тієї або іншої сторони у гібридному конфлікті або навколо нього. З точки зору об’єкта агресії, можливості змінити умоглядну перспективу в погляді на конфлікт є найменшими, якщо взагалі існують. Ставати на «об’єктивну» точку зору стороннього спостерігача, не кажучи вже про позицію агресора, для Украї­ни неможливо, оскільки це поставить під сумнів можливість жорсткого протистояння політичним вимогам противника,тобто перешкоджатиме досягненню перемоги над противником у когнітивному вимірі, яка для гібридної війни є не менш, а може, більш важливою, ніж військова перемога.

Війни супроводжують людство протягом усієї історії. Здавна тема війни становить важливий предмет аналізу, і в наш час таких досліджень стає дедалі більше. У ХХ ст., у контексті двох світових війн та усвідомлення можливості глобальних катастроф внаслідок застосування зброї масового знищення, увага до проб­лем осмислення й розуміння війни посилилася. Теоретичні побудови впливають на соціальну й політичну практику, формують певні публічні очікування і здатні впливати на процеси прийняття політичних рішень. Це накладає на дослідників і авторів праць про війну виразну моральну відповідальність.

Сьогодні не тільки військова наука, а практично кожна галузь наукової думки про людину та суспільство — філософія, соціологія, правознавство, історія, когнітивна лінгвістика, дискурс-­аналіз, семіотика, психологія та ін. — виявляються придатними для створення теорій щодо природи війни, причин виникнення війн та можливих механізмів їхнього попередження або стримування. Війна взагалі і нові форми ведення війн зокрема перетворюються на об’єкт міждисциплінарних досліджень. Насамперед це стосується явища та поняття гібридної війни — сучасної військової стратегії, яка поєднує одночасне застосування конвенційних мілітарних сил з використанням іррегулярних утворень, веденням дій у кіберпросторі, а також інформаційних операцій та засобів економічного і дипломатичного тиску на противника[36].

Сучасні війни експерти розглядають як різновид ширшого поняття — «збройний конфлікт» ( armed conflict ), яке передбачає два обов’язкові складники: наявність організованих озброєних контингентів та залученість до бойових дій певної інтенсивності[37]. З цього визначення випливає, що війну трактують як насамперед фізичний, матеріальний феномен — це зброя (танки, літаки, ракети, кораблі тощо), її застосування, нанесення ударів, захисні дії, руйнування об’єктів. Людські втрати, загибель військових та цивільних у ході конфлікту також належать до фізичної сфери. Саме у фізичному вимірі втрата людського життя є остаточною і незворотною.

Водночас фізичні дії на полях боїв постійно супроводжуються процесами їхнього дискурсивного осмислення, словесного опису та аналізу.

Зв’язок війни та слів, текстів, оповідей є давнім і невипадковим: недарма давньогрецька назва війни pólemos (від якої походить слово полеміка ) об’єднувала у своєму значенні і збройні, і словесні баталії. Можна згадати також про розмови, чутки, що виникають перед війною і супроводжують часи війни. У таких розмов-­прикмет, як правило, колективний автор, що посилює їхню значущість: «Щось люде дейкають, що війна буде». (Словник Грінченка).

Зв’язок війни зі словесними подіями, перформативами підтверджує роль, яка надається фактові оголошення війни. Оголошення війни — це мовний і водночас соціальний акт. Недарма у традиційній свідомості і в сучасному публічному дискурсі існує поняття, що справжньою, «правильною» війною є тільки оголошена війна . Водночас неоголошена війна на рівні загальноприйнятих уявлень є такою, що відхиляється від певного ідеалізованого зразка. Хоча за нормами міжнародного права після 1945 р. офіційний факт оголошення війни не є визначальним для визнання того, що війна або збройний конфлікт існують de jure .