Коллектив авторов - «10 успішних українських брендів»

Якщо компанія не готова віддавати гроші, вона може надати майданчик, де «Таблеточки» продаватимуть сувеніри чи листівки.

Для ефективності фонду важливо не лише грамотно побудувати пропозицію, але й завоювати довіру донорів.

Для цього із самого початку роботи «Таблеточки» дотримуються принципу прозорості та стовідсоткового звітування про зібрані кошти. Звіти публікують на сайті з 10 числа кожного місяця. Відвідувачі можуть ознайомитися з інфо-графікою, де вказано, скільки зібрав фонд і на що витратив гроші, або з таблицями, у яких є дата надходження та розмір суми від кожного донора, інформація про найменування, кількість і вартість ліків чи послуг, за які заплатив фонд, з точністю до копійки. На сайті є також електронні копії документів, пов’язаних із діяльністю фонду.

Не всім, однак, подобається робота «Таблеточок». Нерідко фонд заважає лікарям «Охматдиту». «Таблеточки» поширюють інформацію про корупцію в лікарні, і невеликі зрушення від цього, за словами Кудіненко, є. Лікарі стали трохи боятися, іноді менше беруть або ж узагалі уникають «лівих» грошей. Але для ефективної боротьби цього замало. «Щоби це було максимально озвучено, — пояснює засновниця фонду, — повинні виходити й боротися самі батьки. А батьки бояться, що не буде кому лікувати їхніх дітей».

Виходом із цієї ситуації, на думку Кудіненко, може бути скасування безкоштовної медицини. «Не може людина, яка рятує життя, отримувати зарплату вісім тисяч гривень. Не може. І це я про добру зарплату кажу, а в когось і дві тисячі. Для того, щоби виживати й годувати свої сім’ї, вони й беруть. Це замкнене коло. Я вважаю, що влада України повинна відмінити безкоштовну медицину. Такого в розвинених країнах не існує. Не буває безкоштовної медицини».

— Що Ви відчували, коли вперше купили за кордоном ліки для дітей?

— Я не відчула, не дай Боже, подвигу, чи чогось такого. Мене здивували дві речі: чому цього не роблять мої друзі, хоча всі вони соціально відповідальні, активні, сучасні люди зі зрозумілими мені цінностями, і чому в Україні так мало знають про цю проблему.

— А що знали Ви на той час?

— Кажу чесно: зовсім нічого. Я випадковий перехожий. Одного дня зайшла на сайт donor.org.ua (найбільший незалежний портал в Україні, де пишуть прохання онкохворих дітей), побачила, що потрібно, і купила ці ліки. Так само могла б зайти на інший сайт, який допомагав би людям старшого віку чи дорослим, але з інакшими захворюваннями. Але я знала тільки donor.org.ua, тому зайшла туди. Чула про нього раніше, бо в мого викладача захворіла дитина й на цьому порталі розміщували прохання про допомогу. Звісно, потім щодня я дізнавалася більше. Значно важче занурюватись у проблему, коли знаєш про неї все. А коли не знаєш нічого, тобі здається, що все легко й зробити це — на раз-два. Що більше заглиблюєшся, то більше розумієш, яке це днище, особливо в Україні.

— Як саме дізнавалися більше, від кого?

— У мене, вочевидь, була доля займатися цим, бо далі все пішло, як по маслу. Я написала листа Юлії Ноговіциній — волонтерці, яка тоді керувала арт-терапією в «Охматдиті».

Щосуботи вона приходила в лікарню і дізнавалася, які ліки потрібні, а потім розповідала про ці потреби мені. Я збирала гроші на ліки через фейсбук. А за півроку я познайомилася з головою опікунської ради «Охматдиту» Оксаною Корчинською, і далі вона вела мене за собою, показувала всі нюанси проблеми.

— Чи відчуваєте Ви тягар відповідальності через те, що робите?

— Ні. Чому?

— Ви запустили фонд і якоюсь мірою від Вас залежить, як він працюватиме й чи працюватиме взагалі.

— Фонд уже на такому етапі розвитку, що працює без моєї присутності. Із січня 2016 року я пішла в декрет, перестала брати участь у публічній діяльності фонду, не ходжу тепер на зустрічі. Усе вже налагоджено, усе побудовано. Моє завдання — зробити так, щоби фонд працював і без мене, бо люди не вічні, сьогодні є, а завтра — нема.

— Робота емоційно складна. Чи не боїтесь вигорання?

— Якщо б я займалася виключно «Таблеточками», загроза вигорання була б. А в мене, слава Богу, різноманітне життя, маю багато не пов’язаних із фондом справ. Ще в мене є сім’я, і це теж добре допомагає. Звісно, бували моменти, коли опускалися руки, але ж у всіх буває. Тому полежали, піднялися і пішли далі.

— Ви дуже багато працюєте, наскільки я розумію.