Олег Криштопа - Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни

— Вони стріляють коли хочуть, але основний вогонь — він як по графіку — іде після заходу або перед заходом сонця. Бувають нестандартні ситуації, але такі спостерігаються ближче до лінії фронту — у безпосередній близькості до нас. Тут вони використовують мобільні групи. Ось бачте, ярок, — «Хорунжий» вказує праворуч, де за земляними валами вгадується чималенький яр. — От вони туди виїжджають, відстрілюються і тікають назад. Або є бліндажики, у яких живе до відділення двійка-трійка, п’ятірка людей, в них є якась певна зброя. Вони всі виходять — на декілька точок — і паралельно починають працювати, щоб збити нас із пантелику, щоб ми не могли чітко зрозуміти, звідки основний вогонь ведеться. Тут можуть бути і звуки, і вибухи, що відвертають увагу.

Уважно вдивляюся у молоді, але вже втомлені очі ротного. Як з’ясовується у ході розмови, «Хорунжому» 24 роки. Закінчив Київський національний транспортний університет. Факультет інформатизації та телекомунікації. Ще був військовий інститут при КПІ. «Хорунжий» — офіцер, тому й командує ротою на передньому краї Красногорівки.

На війні він з перших місяців — перша хвиля мобілізації. Коли настав час демобілізуватися, залишився тут, підписав контракт.

— А що змусило контракт підписати?

«Хорунжий» на мить замислюється, опустивши голову. А потім, подивившись в очі, просто і без прикрас відповідає:

— Війна не закінчилася.

— Так вона ще, судячи з усього, довго не закінчиться. Що, будете тут весь час?

— Так, буду весь час. А куди тікати, від кого тікати? — Він іронічно посміхається. Видно, що чимало того, що тут діється, — від заборони стріляти у відповідь до відсутності будь-яких активних дій (рішення просунутися на кілометр уперед бійці ухвалили самостійно, щоб хоч якось відстежувати дії ворога) хлопцеві не подобається. Але попри це своє рішення — залишатися на передовій — він змінювати не збирається.

— А як родина поставилася до такого рішення? — Родом «Хорунжий» з Вінничини, з Шаргородського району. Родина у нього велика: батьки, два брати й сестра. Своєї сім’ї юнак іще не має.

— Мою думку поважають усі: брати, батьки, сестра, — коротко відповідає він.

— А як тут із моральним духом, з настроями? — запитую, бо знаю, що ці бійці 14-ї бригади на передовій уже півроку. Тут, в околицях Красногорівки—Мар’їнки. До того три місяці стояли в полях під Маріуполем. А 9 місяців на передовій не кожен здоровий організм витримає. Та ще й під щоденними обстрілами. А здорових тут не так уже й багато. Рекомендацію психологів — щодва-три місяці робити ротацію бійців з передової, щоб уникнути незворотних процесів у психіці, — у керівництві Збройних Сил ігнорують. Там, вочевидь, сповідують принцип: хто тягне, того й поганяють.

— Стараємося підтримувати. Сильніші подають слабшим приклад, примушують рівнятися на себе.

— Деморалізаційних настроїв немає?

— Є, звичайно. Завжди є, були і будуть. — На цих словах «Хорунжий» втомлено посміхається. Зважаючи на терміни перебування бійців на передовій, таких настроїв, вочевидь, тут чимало, — трактую його невеселу посмішку я. — Працюємо з цим. Тут щодня є ситуації такі, що стосуються особистих проблем людини. І якщо їх не вирішити або хоча б не спробувати вирішити, може бути біда. — Він на хвилинку замовкає, затягуючись, а потім різко підводиться.

— Ідемо, пошукаймо тих, хто вам про минулу ніч розповість.

Ми прямуємо від крайнього блокпоста назад, метрів на 50. Там заховалися нові землянки, де цілодобово чергують бійці. Їм тут непросто. Відтоді як бойовики зрозуміли, що українські захисники просунулися на кілометр уперед, вони не залишають спроб вибити їх звідси: щодня поливають мінами, гранатами, а часом і «градами». От і диверсійна група російських військових мала те саме завдання — прорідити лави бійців на передовій, ознайомитися з розташуванням їхніх окопів, бліндажів і перевірити кількість живої сили.

— Працюють злагоджено, вони тут як на роботі, — продовжуючи мої думки, розповідає про росіян на Донбасі «Хорунжий». — Їм треба дати достойну відсіч. Бо ми тільки тим і займаємося, що відбиваємо їхні конкретні атаки. Ми надто багато часу їм даємо — вони закріплюються, облаштовують свої позиції, точки вибирають вигідні. Бо в будь-кому випадку, доки триває конфлікт, це означає, що або йде підготовка в майбутньому до переходу до рішучих дій, або можлива підготовка.

— А ми хіба не готуємося, не укріплюємося? — Ліворуч від нас якраз кипить робота: бійці 14-ї риють нові землянки, куди найближчим часом переберуться зі старих позицій.