Іван Нечуй-Левицький - Непотрібність великоруської літ. для України і для слов'янщини

Окрім Толстого та Гончарова, вищі верстви великоруського громадянства описав в декотрих своїх творах Тургенєв, що своїм талантом стоїть нарівні з Толстим, але має перевагу перед ним в просвіті, в легкій демократичности. Тургенєв творить художні, естетичні типи і вибирає сцени, тільки потрібні для обмалюнку характерів своїх героїв. Окрім того, він освічує факти з життя вищою ідеєю. Ставши на ґрунті помірно демократичнім, Тургенєв мав силу оцінувати досить правдиво типи великоруських панів. Його повість, найкраща з усіх повістей, "Дворянское гнездо", в котрому він описує дворянство панщанної епохи, безстосовно, конечне, до правдивого тяжкого панщанного становища мужиків. Тургенєв, як пан, все-таки зм'ягчив важкі панщанні тони на своїх панах-героях. В "Дворянському гнізді" Тургенєвські пани виходять вже інші, ніж у Толстого: він їх просто зве вивихнутими. Головний герой роману поміщик Федір Лаврецький. Його дід був страшний поміщик-панщанник, грубий, дикий, жорстокий, як генерали Ізмайлов та Аракчеєв, щира копія ординських панів-татар; його батько став уже на ґрунті англоманії, свого сина хотів виховати англічаном-спартанцем. Вся англоманія батька Лаврецького була не в англицькій просвіті та науці, а в англицькій одежі та обставі, в англицьких конях та собаках. Батько держав Лаврецького осторонь од людей, погано його вчив і то потроху. З Лаврецького вийшов чоловік, помазаний зверху легкою просвітою, шукаючий одних забав, одної розваги, чоловік без дужого характеру, без моральних основ, без потягу до праці, до розумного ділання. Він жениться з першою, що трапилась, гарною дівчиною Варварою, не довідавшись, що вона була нікчемна й пуста жінка, які найбільше трапляються між панами: Варвара тільки знає свої особисті примхи, забави; вона тільки й живе ними; праця, честь, наука, поезія, штука, сім'я, громадянство – це все для неї нікчемна річ. Вона тільки знає наглість, підману, облесливість, хитрощі. Виховання вона не має ніякого, окрім музики, окрім ґрації та світської делікатности. Вона вся панська нікчемність. Про свою маленьку дочку вона й ухом не веде, як роблять петербурзькі пани, що навіть не бачать своїх дітей. Побувавши з Лаврецьким в Парижі, вона зовсім з'їхала з глузду, закохалась з французом та й покинула чоловіка... Зовсім убитий, Лаврецький вертається на село, в свою маєтність. До його заїздить у гості його товариш, українець Михалевич і в гарячій розмові читає йому докір: що він лінивий байбак, що він лежить ситим черевом догори, нічого не робить ще й каже, що так повинно бути. "Поміщик, дворянин, а не знаєш, що робити! Віри в тобі нема! – кричав до Лаврецького Михалевич – Цілий вік збираєшся щось робити і нічого не робиш". Послухавши полтавського Демостена, як зве Михалевича Лаврецький, він посвячує себе господарству і своїм кріпакам (чому трудно йняти віри).

В повістях "Дым" та "Новь" Тургенєв потроху зачіпає великоруську аристокрацію вже після панщини. В "Димі" він описує панів за границею на водах, де вони нічого не роблять, б'ють байдаки і лають петербурзький уряд за визвоління селян од панщини. В "Нові" Тургенєв зачіпає петербурзьких панів, лібералів на словах, а на ділі красномовних роторів та й годі; зачіпає в типі Каламєйцова і тих ретроґрадів панів, що скрутили теперішнє російське царство, і мисль ретроґрадства, але зачіпає оддалеки, не виводячи цілої теперішньої системи угніту всякого ліберального руху, ліберальної мислі в Росії. Але Тургенєв показує свого героя тільки на його словах, на думках і було б далеко краще, якби він показав того Каламєйцова на його ділах.

Великоруський сатирик Щедрін описує великоруських панів з такого погляду, як і Тургенєв, але тільки в їх "приготовительном классе", як він каже. Так, н. пр., він в своїх "Ташкентцах приготовительного класса" описує петербурзьку аристократку, вдову Ольгу Персіянову і її синка Николя. Ольга Персіянова дуже похожа на Варвару Лаврецьку Тургенєва; вона така ж нікчемна кокетка, знає тільки убори та балі, тягається з петербурзькими кавалеристами і, як каже Щедрін, "выдержала борьбу с целым кавалерийским корпусом". Для неї було мало цілого корпусу і вона їде в Париж і пускається на всі застави... Всі її звуть такою доброю, такою доброю! просто святою. Свого Николя вона виховує в дусі православної віри і вбиває в його голову ненависть до ліберальних молодих людей з середньої та нижньої верстви з диким фанатизмом. Вона оддає його в школу для великих панів: пажеський петербурзький корпус, де його вчать потрошку, дають багато гуляти й випускають з великим чином. Ташкентець готовий! Він показує кулак лібералам і кричить: "ну messieures ліберали, тепер поборемось!" Під пером Щедріна петербурзька аристокрація виходить зовсім іншою, ніж під пером спеціяльно аристократичного письменника графа Толстого.