Юрий Шаповал - Петро Шелест

Після недовгого перебування в Харкові Петро Шелест 12 грудня 1941 року приїхав до Челябінська. Тут уже знаходилися його смертельно хвора дружина Любов Банна, діти та Іраїда Павлівна Мозгова.

За розпорядженням Шелест завітав до міського комітету партії, де йому допомогли відшукати родину, він зустрівся з дружиною. Незабаром Петра Юхимовича викликали в обласний комітет партії, який очолював Микола Патолічев, і запропонували стати завідуючим відділом оборонної промисловості Челябінського обкому ВКП(б). Шелесту допомогли поліпшити житлові умови для родини, а сам він отримав ще і номер у готелі.

Улітку 1942 року Петро Юхимович, відправивши Іраїду Павлівну зі своїми синами на літо до табору на Іртиші, почав оформляти документи для поїздки до Москви, куди його викликали. І ось тоді з ним відбулася неймовірна, здавалося б, для військових років історія. Шелест поїхав на вокзал до військового коменданта за документами. Побачивши безліч поранених червоноармійців, він подумав про молодшого брата Дмитра, що знаходився в армії ще з фінської війни 1939–1940 років. «Сиджу, – згадував Шелест, – і роздумую, що, можливо, от так і мій молодший брат-Дмитро, поранений – це в кращому разі. І мені так захотілося побачити рідного брата, поговорити з ним. Опустивши голову, задумався, замріявся, і не розчув звернення до мене: «Товаришу командире, дозволите прикурити?» Я підняв голову, перед собою побачив червоноармійця із забинтованою рукою на перев’язі і своїм очам не повірив – мені здавалося, що це був сон, але переді мною стояв Дмитрик, мій молодший брат!.. Першим схаменувся Дмитрик: «Це ти, Петю? Неймовірно, яка несподіванка і щастя!» Ми обнялися, розцілувалися, обидва розплакалися…» Після війни Дмитро, як і старша сестра Петра Юхимовича Марія, жив разом із мамою в селі Андріївка, працював шкільним учителем.

Приїхавши до Москви, у ЦК ВКП(б), Шелест довго чекав призначення, звертався з проханням дати будь-яку роботу. Врешті-решт, у квітні 1942 року його призначили інструктором ЦК ВКП(б) у відділі оборонної промисловості, призначивши в сектор із забезпечення розробки, виробництва і спорядження реактивних снарядів (РС) – знаменитих «катюш» і «ванюш». Під час перебування на цій посаді Шелест зустрічався на різних нарадах із Йосифом Сталіним, Георгієм Маленковим та іншими керівниками.

Він ще був інструктором ЦК ВКП(б), коли отримав посвідчення про направлення до України, звідки вже частково вигнали німців. Так Шелест знову опинився в Харкові, зруйнованому і палаючому. Тепер він займався питаннями організації роботи промислових підприємств міста, відновленням електростанцій, водопроводу, каналізації та міського транспорту. Але все це продовжувалося недовго, тому що через поразки на фронті з Харкова знову довелося виїхати. При цьому в обкомі партії Петру Юхимовичу доручили вивезти з Харкова до Куп’янська велику групу вчених із родинами, які залишалися при німцях у місті. Він організував переїзд 60 осіб на двох обладнаних машинах у супроводі автоматників.

Сам Шелест поїхав із дорученням першого секретаря Харківського обкому Єпішева до Москви, звідти з’їздив до Челябінська до родини і знову повернувся до столиці. Він знову чекав вирішення своєї долі, тобто нового призначення. Воно відбулося лише в серпні 1943 року. Шелест став парторгом ЦК ВКП(б) – була і така посада! – на заводі № 306 Наркомату авіаційної промисловості в Саратові.

Петро Юхимович і не припускав, що тут йому доведеться затриматися майже на шість років. Окрім основної роботи, він виконував доручення районного, міського та обласного комітетів ВКП(б), брав участь у різного роду комісіях, головував у деяких із них. На той час частина уряду України і ЦК КП(б)У знаходилася саме в Саратові. По роботі Шелест мало стикався з ними, але прагнув такі контакти знайти, плануючи повернутися до Харкова. Проте тоді його плани не реалізувалися.

У травні 1945 року Петро Юхимович стає заступником секретаря Саратовського обкому партії з авіаційної промисловості, а в 1946-му – парторгом ЦК ВКП(б) на Саратовському заводі № 292 Міністерства авіаційної промисловості (МАП) СРСР. Завод, на якому працювало 25 тисяч осіб, називався «Заводом комбайнів», але насправді випускав літаки конструкції Олександра Яковлєва: Як-3, Як-6, а пізніше – Як-9.

Шелест не міг не займатися і домашніми справами, адже йому треба було прогодувати, одягнути і взути родину. Усе це робилося по так званих промислових талонах, які далеко не завжди вдавалося отоварити. Добре, що хоч із квартирою все владналося: родина Шелеста із шести осіб займала окрему трикімнатну квартиру. А ось із взуттям та одягом було нужденно. Петро Юхимович запам’ятав такий епізод, що стосується єдиного пальта, яке тоді було у його дружини: «Одного разу вона пішла на базар і там бритвою його порізали ззаду. Як вона, бідна, плакала, адже залишилася абсолютно без пальта. Коли всі лягли спати, я вирішив використовувати своє «мистецтво»: колись я шив чоботи, і за ніч я так майстерно заштопав порізи, що на ранок, коли показав його Ірині (Шелест у спогадах уперто називає Іраїду Павлівну Іриною. – Ю. Ш. ), вона не могла розрізнити і знайти порізи – положення було врятоване».