Юрий Шаповал - Петро Шелест

У період роботи в Київському обкомі у Шелеста відбулася, схоже, перша сутичка з Володимиром Щербицьким, який працював секретарем ЦК Компартії України й опікав важку промисловість. Річ у тім, що ще в 1957 році у Петра Юхимовича виникла ідея побудувати сучасне село зі всіма міськими вигодами, створити свого роду матрицю для забудови інших сіл області. І таким селом вирішили зробити Ксаверівку на трасі Київ – Одеса. У 1958 році будівництво почалося. Частину грошей дали колгоспи і колгоспники, а частину – взяли в банку як кредит. Як тільки все запрацювало, Шелест відчув прохолодне до себе ставлення. У ЦК Компартії України і в Раді Міністрів УРСР допомоги ніякої не надавали. І ось одного разу на партійній нараді Шелеста почали звинувачувати в тому, що він виділяє для будівництва сучасного колгоспного села державні ресурси, метал, труби, цеглину, залізобетон, асфальт, електропроводи тощо. Якраз, за словами Шелеста, найбільшу завзятість проявив у розмові Володимир Щербицький: «Розмова отримала крутий характер. Я тоді сказав президії, що селу треба допомагати справою, а не словами, різко обірвавши активність Щербицького… Тон зменшили, одразу ж сказали, що будувати, мовляв, потрібно, проте треба бути обережнішим із витрачанням матеріалів… Ось і виходить, що якщо не візьмеш на себе відповідальність, нічого великого, навіть дрібного не зробиш».

Чого-чого, а відповідальності Петро Шелест ніколи не боявся й умів її брати на себе. Мабуть, це було однією з причин того, що в серпні 1962 року саме його обрали секретарем ЦК Компартії України. Олександр Ляшко, який у той час працював у Донецькій області, згадував: «Узимку того самого (1962-го. – Ю. Ш. ) року в області побував Петро Юхимович Шелест, новий секретар ЦК з промисловості і будівництва… Петро Юхимович справив на мене враження людини, яка виявляла велику цікавість до виробництва і лише трохи до партійно-організаційної і політичної роботи. Але згідно з посадою воно, напевно, так і потрібно».

Незабаром Петра Юхимовича викликали до Москви. 26 червня 1963 року у присутності членів Президії ЦК КПРС (так тоді називалося Політбюро) Микита Хрущов сказав, що підтримує його висунення на посаду першого секретаря ЦК Компартії України, хоча є й інші кандидатури. Разом з Шелестом до Москви були викликані другий секретар ЦК Компартії України Іван Казанець і перший секретар Харківського обкому партії Микола Соболь. Їх кандидатури теж обговорювалися. Але перевагу віддали саме Шелесту. 2 липня 1963 року на пленумі ЦК Компартії України його офіційно обрали першим секретарем. Того дня у своєму щоденнику Петро Юхимович записав: «Мені надана величезна довіра, це висока честь – довіра політична і партійна. Я, колишній батрак, робітник, вихованець комсомолу, партії, висунутий на таку велику посаду. Дивні відчуття: усе йде начебто добре, але я дещо стурбований…»

З обранням Петра Шелеста на нову важливу посаду в його родині принципово покращали побутові умови. Йому була відведена дача в Межигір’ї під Києвом, де традиційно перебували партійні лідери. Крім того, він отримав номенклатурний особняк по вулиці Герцена, 14. Це був будинок, що зберігся донині, у садибі київського аптекаря Октавіана Бєльського, який у 1889 році придбав ділянку у Кмитовому яру, а в 1893-му почав будувати будинок за проектом архітектора Миколи Казанського. Незабаром Бєльський побудував ще один особняк, який знаходився в глибині вулиці, зовні схожий на попередню споруду. Після фатального 1917 року обидва особняки в садибі серед парку стали місцем громадського відпочинку. А потім його вподобали комуністичні вожді. Територію обнесли огорожею і влаштували офіційну резиденцію. У 1934–1937 роках у другому, більшому особняку, жив всесильний Всеволод Балицький, який очолював ГПУ, а потім НКВД України. Він опорядкував територію парку: з’явилися містки, альтанки, малі архітектурні форми. Перед війною тут був піонерський табір для дітей співробітників НКВД. Коли в 1943 році німців вигнали з Києва, в особняку оселився Микита Хрущов (тоді це місце називали дачею Хрущова), що виїхав на партійну роботу до Москви наприкінці 1949 року. З того часу більший особняк став резиденцією перших секретарів ЦК Компартії України. У будинку поруч знаходився обслуговуючий персонал і охорона, а також кінозал. Після Шелеста традиція урветься, вожді України виберуть собі для мешкання інші, не менш привабливі куточки, але вже за містом.

До моменту виходу Петра Юхимовича на політичну авансцену влаштувалося і життя його синів. Старший син – Борис Петрович – пішов, як кажуть, по військовій лінії. У 1948–1952 роках він учився спочатку в Ленінградському, а потім в Одеському морехідному училищах, служив на флоті. Потім, у 1957–1962 роках, був слухачем Київського вищого інженерно-авіаційного училища ВВС. З 1962 року працював військпредом на Київському авіаційному заводі. У 1965-му перейшов на роботу до тодішнього Київського інституту інженерів цивільної авіації, де викладав на військовій кафедрі, а потім став її завідувачем. У 1975 році Бориса Шелеста перевели на посаду начальника філії навчально-льотного відділу Ворошиловградського вищого училища штурманів у місті Жданові. У січні 1961 року в нього народився син Петро, а в грудні 1966-го – дочка Ірина.