Юрий Шаповал - Петро Шелест

У 1926–1927 роках Петро вчився в Ізюмській радянсько-партійній школі (радпартшколі) – був, як потім сам він написав в анкеті, «курсантом» цієї школи. Такі школи створювалися в 1920–1921 роках і діяли до 1936-го. Готували вони пропагандистів, завідувачів хатами-читальнями та організаторів кооперативного будівництва. Найбільших успіхів Шелест досяг у вивченні історії, політекономії, економічної географії і ботаніки. Саме там, в Ізюмській радпартшколі, Петро спочатку став кандидатом, а в квітні 1928 року – членом ВКП(б). Після закінчення школи він був направлений на роботу до районного центру Борова Ізюмського округу як секретар районного комітету комсомолу. Працював там Шелест до вересня цього самого року.

Цікаво, що перед тим, як посісти цю посаду, Петро отримав відпустку і приїхав додому, до батьків. Тоді ж у село приїхав і його молодший брат Дмитро. І ось що брати побачили: «Наша халупа зовсім уросла в землю – вікна і двері перекосилися, тут завжди відчувалася вогкість. Нас, молодих, цей «палац» просто пригноблював… Батько і мати вже були старезними, і нам з Дмитром дуже хотілося, щоб під старість вони пожили у гарному будинку. Ми вирішили з Дмитром зламати стару хатину і терміново на її місці побудувати новий будиночок», – згадував пізніше Петро Юхимович.

І ось брати самі накреслили план майбутнього будинку, склали кошторис, знайшли майстрів, домовилися про ціни. Батькам про задум не сказали ні слова. Скориставшись тим, що батько виїхав на декілька днів, вони почали роботу. За два дні з друзями розібрали старий будинок, усі домашні пожитки перенесли в сарай, де і жили до закінчення будівництва, яке успішно завершили за місяць. Будинок був покритий оцинкованим залізом, замість земляної долівки була настелена дерев’яна. До від’їзду братів закінчувалася кладка печі.

У своїх спогадах Петро Шелест пише, що в 1929 році він у порядку комсомольської мобілізації разом із головою профспілки Райробземлісу Іваном Шеховцовим був направлений на навчання до гірничо-кулеметної школи Владикавказа. Пробули вони там недовго, оскільки якась комісія, що приїхала з перевіркою, прийшла до висновку: посланцям з України в цій школі нема чого робити. Шелеста і Шеховцова направили в розпорядження Ізюмського окружного військкомату. Коли ж вони туди приїхали, їм сказали, що відбулося непорозуміння і що вони вільні. Проте місця Шелеста і Шеховцова в Боровій вже були зайняті. Хто знає, що було б, якби Петро не зустрів на вулиці Крумголець колишню викладачку Ізюмської радпартшколи, яка повела його до секретаря окружного комітету партії Рудковського. Той порекомендував Шелесту поїхати вчитися до трирічної партійної школи імені Артема в Харкові.

Сам Петро Юхимович в анкеті, заповненій 15 листопада 1949 року, ні словом не згадує про гірничо-кулеметну школу Владикавказа, але вказує, що в 1928–1929 роках був курсантом радпартшколи в Харкові, а потім пише про вступ 1929-го до Харківського інженерно-економічного інституту. Мабуть, в анкеті Шелест писав дещо для «спрощення». Насправді у 1930 році він пробував із трирічної партшколи імені Артема вступити до Харківського інституту народного господарства, проте спроба не увінчалася успіхом, Шелест отримав двійку з математики. Але таких невдах, як він, набралося 30 чоловік. Усі вони запідозрили тут щось недобре і що їх «відсівають» спеціально, оскільки вони комуністи і взагалі «пролетарського» походження. Тоді вся ця група пішла до ректора, якому вистачило мудрості запропонувати створити спеціальну прискорену групу робітфаку, щоб через півроку посиленої підготовки зарахувати їх всіх до ВНЗ. Через шість місяців Шелест і вся згадана група стали студентами, а незабаром інститут перейменували на інженерно-економічний.

І в трирічній школі імені Артема, і в обох інститутах з 1929 по 1932 рік Петро Шелест виконував низку партійних доручень, зокрема, був головою виконавчого бюро, секретарем комсомольської організації інституту, членом його партійного комітету. Саме тоді Шелесту і ще одному старшокурсникові доручили написати брошуру про досвід роботи комсомольсько-виробничої комуни на заводі «Серп і молот». Брошура була написана, і це, мабуть, був для Петра Шелеста перший досвід публічного «писання», який через багато років закінчиться для нього дуже невдало. Але мова про це попереду.

А під час навчання, у 1931 році, відбулася сумна подія: надійшла телеграма зі звісткою про смерть батька. Шелест дуже важко пережив це. До того ж ще і телеграма прийшла із запізненням. Вони приїхали зі старшим братом Яковом (що працював на залізниці на станції Лиха) на похорони, коли вже все закінчилося. Брати були страшно засмучені, що не встигли попрощатися з батьком. Тоді вони пішли на батьківську могилу і там, на кладовищі, у Петра народилася ідея відкрити труну, щоб подивитися востаннє на батька і попрощатися з ним. Брати розкопали могилу, відкрили труну, попрощалися з батьком. «Нам, – згадував потім Шелест, – стало якось легко, що віддали свою останню синову шану. Казали, що ми вчинили з братом по-блюзнірськи, порушивши спокій покійного. Але по-іншому ми зробити не могли, хай пробачить нас батько».