Ростислав Коломієць - Остап Вишня

Та з 26 грудня 1933-го до весни 1934 року Остап Вишня перебуває у тюрмі НКВС у Харкові. Йому інкримінують контрреволюційну діяльність, зокрема, замах на другого секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. В останній момент розстріл замінюють десятьма роками – без трьох днів, як уточнив пізніше «злочинець», – які він відсидів у концтаборі на Печорі. Та за-гроза розстрілу постійно висить над ним.

Але парадокс: гумориста, знов-таки раптом —? перекидають з арештанського бараку на Печорі до письменницького кабінету у щойно реокупованому Києві…

І він продовжує творити, не змінюючи мистецької інтонації, він є улюбленцем мільйонів читачів, не вузького прошарку інтелігенції, а широких верств населення у містах і селах. Фантастична популярність: люди вивчали українську мову, аби прочитати гуморески Вишні в оригіналі…

Моя бабуся, відома, на жаль, вузькому колу шанувальників поетеса Наталія Володимирівна Козловська, яка знала Остапа Вишню особисто і також була переслідувана радянською владою, називала його у своїх щоденниках, які вона заповідала розкрити на початку XXI століття, «Блазнем із сумними очима». «Блазнем» вона писала з великої літери. А на мої питання, чому вона його так називала… Ми ще повернемось до розповідей бабусі про Остапа Вишню. І все-таки: чому гуманіст, гуморист, просвітитель – і раптом блазень, та ще й із сумними очима? Сподіваюсь, прочитавши книгу, складену з трагічного калейдоскопу його життя і творчості, ви це зрозумієте.

І раптом я натрапляю на монографію архівознавця і театрознавця Ірини Матяш під влучною назвою «Блазень із сумними очима» – про комічного українського актора надзвичайної художньої заразливості Миколу Яковченка. Та він і сам називав себе блазнем…

Блазнем вважав себе і Чарлі Чаплін, і в цього ексцентрика були сумні очі. Блазнював у масці П’єро і піонер авторської пісні українського походження Олександр Вертинський.

Та навіщо далеко ходити за прикладами. Лесь Курбас, друг Остапа Вишні, у табірному театрі, в останні дні перед розстрілом, грав Блазня. Поставив трагічно-метафоричну виставу «Сон на Вянь-губі» і виконав у ній роль старого Блазня, міма і музиканта, якому не дають грати на фортеп’яно.

Блазню заламують правицю за спину – він грає лівою! Блазню затуляють очі – грає наосліп! Блазню зв’язують обидві руки – грає ногою! Нарешті, варта відтягає його від інструменту – Блазень хапається за кришку від фортеп’яно і летить з цією кришкою в інший бік сцени. А далі Блазень починає грати на порожній від клавіатури кришці і дивина – мелодія виникає знову…

Трагічний вираз незламності великого митця…

Першим назвав блазнем Остапа Вишню його друг і однодумець Микола Хвильовий. А самий вираз «блазень із сумними очима», як бачимо, виникав у прикладанні не до одного видатного митця. Схоже, «блазень із сумними очима» – це роль? Більше – мистецьке амплуа: спосіб художнього самовиявлення митця.

«Особистість людини пізнається не за допомогою застиглих формул, але виключно за відбитками надісланих йому долею переживань». І це побажання Стефана Цвейга, великого біографа великих людей, стало настановою в моїй роботі над «знаменитими українцями». Тож у книзі про Остапа Вишню ви знайдете багато подробиць, пов’язаних з переживаннями митця. І це принципово. Саме подробиці надають образу митця достовірності, інколи саме в них розкривається сутність його мистецьких устремлінь.

Ми чомусь звикли до того, що гумор – це обов’язково регіт. Але, дослухавшись до Остапа Вишні, ви збагнете, що його гумор в усіх його проявах – це: і гірка посмішка, і добра усмішка, і іскрометний сміх, і сміх крізь сльози, і жарт, і іронія, і пародія, і сарказм, і парадокс, і анекдот, і трагікомічний гротеск, і шарж, і ексцентріада, і каламбур, і циркові антраша, і сатиричний памфлет, і карикатурні гримаси… Гумор, сміх – це ознака внутрішньої свободи людини. Все це ми знайдемо у творах Остапа Вишні.

Скільки пристрасті і надії кинув в український світ цей єдиний у своєму роді письменник – гуморист, гуманіст, просвітитель, за словами Олеся Гончара – «невмируща усмішка України». Своє обдарування – чародійство сміхом він сприймав як призначення: його моментальні «Усмішки» просякнуті невгамовною пристрастю виплескувати думки і почуття ще гарячими. Це була місія, з якою Творець дарував йому земне життя.