Тетяна Таїрова-Яковлєва - Іван Мазепа

Факт сам по собі дуже показовий, який свідчить, що Мазепам зовсім не були чужі ідеї державності й участі в управлінні власною країною.

Один з популярних міфів про Мазепу, закладених ще в петровській антимазепинській пропаганді й підхоплених Костомаровим, – це його нібито «пропольські» і навіть «прокатолицькі» симпатії 15 15 Сучасний канадський історик О. Субтельний, автор блискучої праці про «мазепинців», і той в деякій мірі піддався цьому настрою і написав, що Мазепа втілювали симбіоз польської католицької шляхти й українського православного козацького оточення. У відступі від православної віри абсолютно безпідставно звинуватив І. Мазепу і відомий російський історик Б. Н. Флоря. (Флоря Б. Н. Тема конфессионного протистояния в «Летописи» С. Величко. // Вестник церковной истории. 2013. № 3—4. – С. 259—269). . На наш погляд, Мазепи навпаки – яскраво виражений приклад войовничого українського православ’я, в найкращому розумінні цього слова.

Герб Білоцерківського полку

Звинувачення в уніатстві й навіть протестантизмі звучали з метою виправдати богословськи необґрунтовану анафему.

Між іншим, навіть Самійло Величко, який недолюблював з особисих причин Мазепу, у своєму літописі характеризував його як «шляхтича козакоруского» 16 16 «Літопис» Самійла Величка (далі – Величко С. Летопись). Т. II. – С. 342. .

Глибокий інтерес Івана Мазепи до православного богослів’я, величезні кошти, які він жертвував на будівництво православних церков і монастирів, мали серйозну сімейну традицію. Найяскравішою фігурою тут була мати Івана – в дівоцтві Марина Мокієвська. Взагалі мати Мазепи, що відіграла дуже велику роль в його житті, яку він пережив усього лише на рік (вона дожила приблизно до 90 років), була видатною особистістю. На відміну від Московської держави, де жінки вищого суспільства у більшості випадків нудьгували в теремах, в Україні XVII століття вони частенько грали значну роль у політиці. Деякі схильні бачити в цьому спадщину традицій Київської Русі, інші – західний вплив.

Батько і брат Марини були старшинами у Хмельницького й загинули в боях з поляками – батько під Чортковим (1655 р.), а брат – під Охматовим («Дрижиполе») у тому ж році. Сама вона була активним діячем української православної церкви – зокрема, «сестрою» Луцького православного братства. В його реєстрі є такий запис: «Марина Мазепина, подчашина черниговска» 17 17 Лазаревский А. Заметки о Мазепе. // Киевская Старина (далі – КС). 1898. Июнь. – С. 411. .

Марина Мазепа (Марія Магдалина).

Портрет кінця XVII – початку XVIII cт.

Патріарх Адріан

Після смерті чоловіка в 1665 р. вона прийняла постриження під ім’ям Марії Магдалини і незабаром стала настоятелькою найвпливовішого жіночого монастиря – Вознесенського в Києво-Печерську. Згодом вона поєднувала цю посаду з іншою: ігуменя Успенського монастиря в Глухові. У 1688 і 1692 рр. вона їздила до Москви зі старицями та слугами, отримала там дари: об’яр, байберек, камку і сукно, а також пожертву на її монастирі 18 18 Сборник выписок из архивных бумаг о Петре Великом. Т. I. С. 314; Листи Івана Мазепи. Т. 1. К., 2003. № 17. – С. 107—108. . Добилася пані Мазепа від самого патріарха Адріана дозволу перенести глухівськой монастир у відлюдніше місце 19 19 АЮЗР. Ч. I. Т. V. N CVII. – C. 345—348. , а від Петра I отримала села і млин для Вознесенського монастиря 20 20 Архів ІІ СПБ РАН. Ф. 68. Киевская казенная палата. № 86. . Прибутки її обителям йшли про запас. В очолюваних нею монастирях, особливо в київському, великого розвитку досягли вишивки сріблом, золотом і шовками 21 21 Терещук О. Пам’ятні речі Марії Магдалини Мазепиної в колекції Національного музею історії України // Іван Мазепа та його доба. Історія, культура, національна пам’ять. К., 2008. – С. 422—439. . Марія Магдалина була жінкою з твердим, рішучим і владним характером. До самої смерті вона дуже сильно впливала на сина, про що мова піде далі.

Вплив Марії Магдалини видно і у випадку з її дочкою, сестрою Івана Олександрою. Вийшовши заміж після смерті першого чоловіка за польського аристократа Яна Войнаровського – київського земського суддю, ловчого овруцького й писаря володимирського, Олександра незабаром покинула чоловіка через релігійні розбіжності (він був католиком) і віддалилася в Печерський монастир до матері. Ми ще говоритимемо, який шквал невдоволення і який тиск на Мазепу-гетьмана викличе цей вчинок його сестри у Польщі.