Тетяна Таїрова-Яковлєва - Іван Мазепа

Саме такого, істинного Мазепу ми постараємося витягнути з-під мішури міфології, що повиває його, і представити читачеві об’єктивний портрет, вивірені факти – які дозволять вам самим вирішувати: засуджувати або виправдовувати.

Люблінська унія 1569 року, що об’єднала Литву і Польщу, набатом відгукнулася в українських землях. Польща – амбітна, сильна, з могутньою армією, честолюбною шляхтою, сталою культурою і власною системою цінностей, – дуже скоро дала зрозуміти, що тихі часи Великого князівства Литовського відійшли в минуле. Традиції Київської Русі, на які спиралася і які цінувала литовська аристократія, рушилися на очах. Замість руської мови – польська, замість православ’я – католицизм. Енергійно вводилося фольварочне господарство, з його жорсткою системою вичавлювання прибутків й каторжними умовами для кріпаків. Нове адміністративне ділення – за польським зразком (воєводства, староства), нові чиновники, нова влада.

З особливою жадібністю польська шляхта дивилася на українські землі – родючі, малонаселені, що межували з Диким полем – величезними територіями, запустілими з часів татаро-монгольського нашестя. Там була принадна перспектива для збагачення, розширення своїх володінь на шкоду інтересам місцевої еліти.

Українські князівські роди, нащадки Рюрика, виявилися нездатними протистояти цьому натиску. Почалися змішані з поляками шлюби, окатоличування. Перспектива стати елітою могутньої Речі Посполитої їх цілком влаштовувала. Абсолютно в іншому положенні була українська шляхта 1 1 Шляхта – назва дворянства в Речі Посполитій, що мала право брати участь в управлінні державою, зокрема, в роботі місцевих сеймиков, обирати депутатів на сейм, брати участь у виборі короля і т. ін. . Православна у своїй більшості, розчарована в наслідках Люблінської унії, вона на кожному кроці стикалася з утиском своїх прав, з кепкуванням і зневагою з боку польської влади, а частенько – і з безпосереднім посяганням на свою власність. Поляки сміялися над малограмотними православними попами, над неосвіченими шляхетними русинами, над відсталою армією й господарством. Найобразливіше полягало в тому, що багато що з цього було правдою. Річ Посполита кінця XVI століття була цілком сучасною європейською державою, що чванилась своєю шляхетскою демократією, красувалась блискучою латинню, мала армію, що прославилася в Європі, міцними родинними зв’язками при французькому дворі й до того ж користувалася незмінною прихильністю й підтримкою римського папи.

У Ватикані вже бачили реальну перспективу розповсюдити на українські землі вплив католицької церкви, обіцяли польському королеві небесні нагороди за таку благу справу і всіляко мусували плани церковної унії. Майже відразу після Люблінської унії в Україні з’являються єзуїти, які відкривають безкоштовні школи (переважно для дітей шляхти) й активно ведуть свою пропаганду.

«Люблінська унія». Ян Матейко . 1869 р.

Українська шляхта не могла не бачити, що багато православних священиків і ченці справді загрузли в лінощах, розпусті, обжерливісті та мракобіссі. Напівграмотні й незнайомі з грецькою мовою, вони були дуже слабкі в богослов’ї й абсолютно не могли протистояти витонченим працям своїх католицьких опонентів. Українські шляхтичі стали все частіше віддавати в єзуїтські коледжі своїх дітей, не маючи гідної православної альтернативи й не бажаючи, щоб ті відставали в освіті порівняно зі своїми польськими однолітками. Здавалося, і тут все піде шляхом поступового ополячування й окатоличування.