Переступивши через Дніпро, фронт вирушив далі. Батько потрапив у котел під Лохвицею. Шпиталь, у якому він був інтендантом, розбомбили. Його командир – застрелився. А батько повернувся до сім’ї.
У німецьку окупацію жилося важко, голодно. Були то на Трухановому острові, то в Ржищеві. Часто доводилося ходити по селах, міняти речі на їжу. Ось вірш, біографічно цінний точною географічною прив’язкою. Корчувате – село на березі Дніпра. Але літературно – ще ціннішою психологічною напругою. І тут теж є нудьгуючий окупант зі зброєю в руках.
У Корчуватому, під Києвом,
рік сорок другий, ожеледь, зима.
Маленький цуцик п’ятами накивує.
Знічев’я німець зброю підніма.
І цілиться. Бо холодно і нудно
йому стоять, арійцю, на посту.
А навкруги безсмертно і безлюдно,
бо всі обходять німця за версту.
Лишає мить у пам’яті естампи.
Ворона небо скинула крильми.
Вже скільки снігу і подій розтануло
там після тої давньої зими!
Вже там цвіли і квіти незліченні,
вже там і трасу вивели тугу.
…А все той німець цілиться знічев’я.
…А все той песик скімлить на снігу 38 38 Костенко Ліна. Неповторність: Вірші, поеми. К.: Молодь, 1980. С. 109.
.
Крижаний холод зими, крижаний страх війни. Цілиться німець знічев’я. Але не стріляє (все ж Третій рейх першим із країн світу ухвалив закон про дбайливе ставлення до тварин). І ось ця пауза, це підмерзле питання (вистрілить? ні?) тримає в напрузі більше, ніж можлива сумна історія про застреленого песика.
І ще один поетичний трилер – « Смертельний падеграс». Описавши широкими, космічного розмаху мазками різні види танців, поетеса підходить до суті. Теж вселенської, тому що життя кожної людини дорівнює всесвіту.
…Доріг війни смутні подорожани,
ми знали інший – танець бездоріж.
Десь труп коня вмерзає в сизу осінь.
І смерть впритул до мене підступа.
А я іду. А я роблю наосліп
на міннім полі обережні па.
Півкроку вбік – і все це піде прахом.
І цілий всесвіт вміститься в сльозу.
Дрімотні міни – круглі черепахи —
в землі шорсткій ворушаться, повзуть.
О піруети вимушених танців!
Хто йшов по полю мінному хоч раз,
той мимохіть і на паркетних ґлянцях
пригадує смертельний падеграс 39 39 Костенко Ліна. Триста поезій. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012, С. 85.
.
Знову – напруження вищого ґатунку. Тепер – дзвінкий страх зробити невірний рух. І знову ми мерзнемо разом із героїнею. Холодна пізня осінь. Просто фізично хочеться зігрітись.
Автор дарує нам цю можливість у вірші, що починався так сумно і темно.
Колись давно, в сумних біженських мандрах,
коли дитям я ледве вже брела,
старі хатки в солом’яних скафандрах
стояли в чорних кратерах села
<���…>
Чужі оселі… Темний отвір хати.
Ласкавий блиск жіночої коси.
А потім довго будуть затихати
десь на печі дитячі голоси.
Уже сидиш зі жменькою насіння.
Уже привітно блима каганець.
Уже в такому запашному сіні
в твій сон запрігся коник-стрибунець!
І ніч глуха. І пес надворі виє.
І світ кривавий, матінко свята!
Чужа бабуся ковдрою укриє,
своє розкаже, ваше розпита.
І ні копійки ж, бо не візьме зроду,
бо що ви, люди, на чужій біді?!.
А може, то в душі свого народу
я прихилила голову тоді? 40 40 Костенко Ліна. Неповторність: Вірші, поеми. К.: Молодь, 1980. С. 172.
Спокійний нічліг і жменька насіння – межа мріянь для дитини у воєнну пору. Втім ні, бували і вищі сильні мрії: «Всі ми про щось мріяли у дитинстві. / Хто про іграшку, хто про казкові пригоди. / А я – щоб мати до ранку не збожеволіла. / Вперше казку про Попелюшку я почула на попелищі» 41 41 Костенко Ліна. Всі ми про щось мріяли у дитинстві. URL: https://www.rulit.me/books/lina-kostenko-poeziya-read-410864-38.html
.
З цього обпаленого вогнем дитинства у Ліни залишилося ще одне дивовижне враження. Полум’я над палаючими хатами – високе, створює шалене завихрення, як те, що пізніше вона побачить над кипарисами, які так любив зображувати Ван Ґоґ 42 42 Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 155.
.
Білий Фенікс, неспалимі риси!
Тільки – бомба з думкою відра.
…В пам’яті вогненні кипариси
хиляться у сторону Дніпра.
Через два роки фронт повернувся до Дніпра. І коли він покотився далі на Захід, на землю її дитинства знову прийшли мирні дні. Але потрібно було ще вижити, не потрапити під залізний каток фронту.
Читать дальше