Сергій Гальченко - Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Мне здесь пока хорошо. Нижегородская аристократия принимает меня радушно и за работу платит, не торгуясь. 25 р[у]б[лей] сереб[ром] за портрет, нарисованный карандашом. Деньги у меня есть. Костюм себе построил первого сорта, начиная с голландского белья, и вдобавок запустил бороду, настоящее помело. А книгами и журналами, по милости моих новых друзей, вся комната завалена, просто купаюся в чтении. Теперь мне только недостает столицы, а то все, слава Богу, имею, начиная с здоровья. Столицу я не раньше надеюся увидеть, как через год. И я теперь не знаю, что мне делать с письмами Киреевского и с вашей доверенностью. Напишите мне.

Весело ли у вас? Здорова ли Агафья Емельяновна? Здоровы ли мои большие друзья Наташенька и Наденька? Не посылаю им гостинца потому, что Нижний Новгород без ярманки та же деревня, еще хуже по дороговизне самых необходимых вещей.

Газетные новости вам известны, о них и говорить нечего, а не газетные не стоют того, чтобы об них говорить. Занимает теперь всех самый животрепещущий вопрос о том, как освободить крестьян от крепостного состояния. С новым годом дожидают правительственных распоряжений по этому вопросу.

Прощайте, Ираклий Александрович, желаю вам здоровья и счастия. Целую от души моих больших друзей Наташеньку и Наденьку и свидетельствую мое глубочайшее почтение Агафье Емельяновне. И остаюся благодарный вам

Т. Шевченко.

Кланяюся Жуйковым, Бурцовым и моему старому незабвенному другу Мостовскому.

Адрес:

В Нижний Новгород.

Его высокоблагородию

Павлу Абрамовичу

Овсянникову.

Нижний Новгород. Ноября 12, 1857 г.

Друже мій давній, друже мій єдиний! Із далекої киргизької пустині, із тяжкої неволі вітав я тебе, мій голубе сизий, щирими сердечними поклонами. Не знаю тілько, чи доходили вони до тебе, до твого щирого великого серця? Та що з того, хоч і доходили? Якби-то нам побачиться, якби-то нам хоть часиночку подивиться один на одного, хоть годиночку поговорить з тобою, друже мій єдиний! Я ожив би, я напоїв би своє серце твоїми тихими речами, неначе живущою водою!

Тепер я в Нижнім Новігороді, на волі, – на такій волі, як собака на прив’язі. Так щоб подивиться мені на тебе, великий мій друже, я, сидячи отут, от що видумав: чи не найдеться коло Москви якого-небудь села, дачі або хутора з добрим чоловіком? Якщо єсть у тебе такий чолов’яга з теплою хатою, то напиши мені, батьку, брате мій рідний! А я і приїду хоч на один день, хоч на одну годиночку. Зробімо так, мій славний друже! А якого б я тобі гостинця привіз ік празнику! уже так що гостинець! Порадься з своїм розумним серцем, мій друже єдиний! Та якщо можна буде побачиться нам і поколядувать на сих святках укупі, то поколядуєм. А до того року Бог знає, чи дождемося. Вибач мені, моє серце, за мою щирость, і як і щó придумаєш, то напиши мені, а тим часом оставайся здоровий і веселий і не забувай искреннего твого друга й поклонника

Т. Шевченка.

Адрес: В Нижний Новгород. Его в[ысоко]благородию Павлу Абрамовичу Овсянникову.

Чи не писав тобі чого-небудь про мене старий кошовий із Чорноморії – Яков Герасимович Кухаренко? Я йому ще з Новопетровського укрепления послав дещо і просив його, щоб він з тобою поділився, та й досі не маю од його ніякої чутки.

19 ноября, С.-Петербург.

Много виноват я пред тобою, мой дорогой друг Тарас, что до сих пор не отвечал тебе: все это время у меня дело как в котле кипит, а сверх того, твое письмо я в день получения передал Пант[елеймону] Алекс[андровичу] и до сих пор не могу вырвать; но на днях освобожусь и тогда напишу побольше.

Что ж ты ничего не скажешь о себе? А я-то с нетерпением жду каждый день от тебя известия. Неужели из Оренбурга нет до сих пор ничего?

На днях будет ехать из Вятки сюда чрез Нижний брат Федор; он, вероятно, будет видеться с Далем; постарайся и ты увидеться и расскажи ему побольше, нежели на письме. Все здоровы.

Весь твой Мих. Лазаревский.

Пант[елей]мон Ал[ександрович] тогда же обещал отправить к тебе книги.

Хотів я послать тобі, мій друже шановний Тарасе, дещо з нових книжок, которі в мене друкуються, да трудно набрать по листку із-під великих куп друкованого паперу. Нехай, як доведу все до ладу, тоді й пришлю. Побачиш, які дива в нас творяться: уже й каміння починає вопіяти! Де ж бак не диво, що московка преобразилась в українку да такі повісті вдрала, що хоть би й тобі, мій друже, то пришились би в міру! Ось побачиш, що на світі степові квітки.