Ростислав Коломієць - Никифор Дровняк

Між тим, Богдан Жеплинський продовжує спогади: «Никифор, який у батьківському записнику значився як Никифор Дровняк обряду греко-католицького, пристрасно рисував (олівцем . – Р. К. ) і малював (фарбами . – Р. К. ). Особливо залюбки малював всюди, де міг (на папері, дощечках, обгортках товарів, навіть стінах) доми, вулиці, церкви, дзвони, людей, які спішать до церкви… Наша Мамця кожної неділі чи в свята готувала для Никифора не тільки щось поїсти, але обов’язково і хос будь-якого паперу, бо після Літургії в церкві до нас завжди заходив «бідний Никифор» (так тоді його називали в Криниці). А Никифор дарував Мамці і батькові свої рисунки і малюнки… І тільки згодом, коли батько одержав призначення в інше село, ми дуже жаліли, що не вберегли цінної спадщини Никифора… Батько і мати завжди молилися за Никифора…»

Церква цілком ймовірно могла сприймати Никифора як юродивого. А юродивий це не божевільний, це, як пояснював наділений даром прозорливості преподобний Серафим Саровський, свого роду подвижник, все життя якого присвячене служінню Богу і ближнім. І заради допомоги ближнім юродивий, сам потребуючи допомоги, робить не зовсім пересічні дії, прирікаючи часом себе на висміювання і образи. Якщо так поглянути на життя і творчість Никифора, багато чого у його поведінці стає зрозумілим. Як стає зрозумілим і ставлення до Никифора о. Михайла та його дружини.

А щодо вад у мовленні… Лише у 50-ті роки, на прохання опікунів Никифора, лікар-отоляринголог виявив, що мовна проблема у нього вроджена – у нього язик приріс до піднебіння, і якщо було б своєчасно зроблено операцію, він би позбувся цієї вади…

Звичайно, позбувся б, з’явилась думка, але – парадокс – невідомо, чи шукав би він тоді так наполегливо способів виразити себе за допомогою фарб і пензля?..

Самий міф про ненормальність Никифора розвівся лише тоді, коли його творчість здобула європейське визнання і ним почали опікуватись цінителі цієї творчості. Після спеціального медичного обстеження, проведеного Варшавським інститутом психологічної гігієни, вердикт лікарів був на користь психічного здоров’я Никифора.

Повсякчас він мандрував містом, зупиняючись де-не-де задля чергового сеансу малювання. При собі носив «жебрачого листа» під склом, написаного польською і українською мовами людиною, яка співчувала йому, юнаком-лемком, криничанином Юліаном Міляничем. Ось цей лист: «Шановне панство! Я бідний каліка без родини і без когось близького, хто б міг за мною доглядати. Живу з ласки добрих людей. Малюванням картинок заробляю собі на таке-сяке життя, аби себе утримати на Божому світі. Однак навіть у цей спосіб не можу себе утримувати, бо матеріали для малювання дуже дорогі… Просив би шановне панство про допомогу й підтримку для бідного каліки, хто чим може. Спаси Боже!» А внизу таблички – невеличка ікона святого Миколая, намальована самим жебраком.

Святий Миколай. Никифор, образно кажучи, мав тільки одного друга. Сам собі його створив. Був ним святий Миколай, дуже часто малював його. Не маючи ні родини, ні близьких людей, він інколи знаходив притулок і співчуття у криничан. А святий Миколай був завжди поруч…

Жебрак, що дарував людям радість. Підбере під ногами зім’ятого папірця – аркушик з учнівського зошиту «школи імені Урсули Кохановської», чи то обкладинку від цигарок, чи обгортковий папір, витягне з кишені кинутий кимось недогризок олівця, присяде (але не де прийдеться) – і щось собі шкрябає… Захоплено шкрябає. Так сталося, що малювання ще від дитинства і до кінця життя стало ледь не єдиним способом виражати свої думки і емоції.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.