Benjamin Franklin - Автобіографія

Моя мама так само мала відмінно збудоване тіло: вона вигодувала всіх своїх десятеро дітей. Я ніколи не бачив, щоб мої батько чи мати чимось хворіли, крім, власне, тих хвороб, від яких вони померли: він у віці 89 років, а вона у 85. Вони лежать, поховані разом у Бостоні, де я кілька років після їх смерті поставив над їх могилою мармуровий пам’ятник [19] Пiсля того, як цей мармуровий камiнь розвалився, жителi Бостона 1827 року звели на його мiсцi гранiтний обелiск висотою в двадцять один фут з оригiнальним текстом, процитованим в «Автобiографiї», та текстом, що розповiдає про спорудження монумента. із таким написом:

Йосія Франклін і його жінка Абая,

лежать поховані тут.

Вони жили разом в любові у своєму шлюбі

п’ятдесят п’ять років.

Без маєтку чи будь-якого іншого великого достатку,

Постійним трудом та працьовитістю,

із Божим благословенням,

Вони утримували велику родину

без нужди

і виростили тринадцять дітей

та семеро онуків

у благочесті.

На цьому прикладі, читачу,

Будь старанним у своєму покликанні,

І довіряй Провидцю.

Він був побожним та розважливим чоловіком;

Вона – скромною та доброчесною жінкою.

Їх наймолодший син,

У пам’ять про них

Поставив цей камінь.

Й.Ф., народився 1655, помер 1744, у 89 років

Через мої безладні відступи я відчуваю, що постарів. Колись я писав більш методично. Проте людина не одягається для приватної компанії й для публічного балу однаково. Це, мабуть, лише недбалість.

Тож повернімось. Я продовжив працю в бізнесі мого батька протягом наступних двох років, тобто доки мені не виповнилося дванадцять. А мій брат Джон, який був навчений цієї справи, залишивши батька, одружився та оселився на Род Айленді. Мені судилося забезпечувати батьків бізнес і стати самому свічкарем. Проте моя нелюбов до торгівлі не полишала мене. Мій батько побоювався, що якщо він не знайде мені справи до душі, я втечу й подамся в море, як, на його превелику досаду, зробив його син Йосія. Через те він іноді брав мене пройтися з ним і відвідати столярів, каменярів, гончарів, мідників та інших за їхньою роботою, таким чином він міг спостерігати мої схильності й намагатися спрямувати їх на якесь ремесло на суші. Мені завжди було приємно бачити, як робітники працювали зі своїми інструментами, до того ж мені було корисно навчитися трохи цього, щоб самому вміти робити невеличкі роботи в хаті у разі, якщо не зможу покликати спеціаліста, а ще щоб конструювати невеличкі механізми для моїх експериментів: тоді намір експериментувати був жвавим і гарячим у мені. Нарешті мій батько переорієнтувався на торгівлю різаками, а Самюель, син мого дядька Бенжаміна, якого навчили в Лондоні цій справі, облаштувався саме тоді в Бостоні. За цих обставин мене відправили на деякий час до нього. Проте батько засмутився й забрав мене додому, коли виявилось, що Самюель не збирався залишати мене в себе безкоштовно.

[▪]

З дитинства я був закоханий у читання, і всі ті невеликі гроші, що потрапляли мені до рук, я завжди витрачав на книжки. Захоплений «Мандрівкою Пілігрима», я зібрав свою першу колекцію з окремих маленьких томів Джона Баньяна. (Йдеться про книгу The Pilgrim’s Progress from This World to That Which Is to Come («Мандрівка Пілігрима з цього світу в прийдешній» – Прим. перекладача ). Потім я продав їх, щоб мати змогу придбати історичні колекції Р. Бертона. Це були невеликі та дешеві книги мандрівних торговців [20] Невеликi книжки, якi продавали вуличнi торговцi. , я заплатив лише 40 або 50 монет за всі. Маленька бібліотека мого батька складалася головним чином із богословських книг, більшість з яких я прочитав, а потім часто відтоді жалів, що тоді, коли я відчував таку жагу до знань, мені не потрапили до рук більш підхожі книги, адже тепер було вирішено, що мені не обов’язково ставати священником. Одною з таких книг, які я багато разів читав, було Життя Плутарха. Я й дотепер думаю, що цей час був використаний із великою користю. Там також була книга Дефо, під назвою «Досвід про проєкти», й інша – др. Матера «Спроби творити добро», які певно дали мені поштовх, який вплинув на деякі важливі події мого майбутнього життя.

Ця схильність до книг підказала моєму батькові ідею зробити з мене друкаря, хоча він уже мав одного сина (Джеймса) у цій професії. 1717 року мій брат Джейс повернувся з Англії з пресом та літерами, маючи на меті розпочати свій бізнес у Бостоні. Ця справа подобалась мені набагато більше ніж батькова, та все-таки моя тяга до моря була сильнішою. Щоб запобігти передбачуваному наслідку від цієї тяги, моєму батьку не терпілося прив’язати мене до брата. Якийсь час я противився, але врешті мене переконали, і я підписав угоду, коли мені було лише дванадцять років. Тепер я мав служити учнем доки мені не виповниться двадцять один рік. Мені мали дати заробітну плату підмайстра лише на останній рік служби. За короткий час я став дуже здібним у цій справі та став правою рукою мого брата. Тепер у мене був доступ до найкращих книжок. Знайомство з учнями книжкових торговців дало мені можливість інколи позичати невеликі книги, які я повертав неодмінно вчасно і в доброму стані. Часто, коли позичав книжку ввечері напередодні і мав повернути її вранці наступного дня, я проводив більшу частину ночі у своїй кімнаті за читанням, щоб встигнути її прочитати.