Benjamin Franklin - Автобіографія

Ця фортуна, коли я про неї думаю, спонукала мене інколи казати, що, якби я мав вибір, я був би не проти прожити своє життя ще раз і просив би лише про виправлення в другому його виданні деяких помилок першодруку. А так, можливо, окрім корекції помилок, змінити б деякі нещасливі випадки та події на більш сприятливі. Та якби мені в таких змінах відмовили, я б однаково прийняв пропозицію. Тож, беручи до уваги, що таке повторення на мене не чекає, найбільше шансів прожити своє життя ще раз я маю за спогадами, а щоб зробити ті спогадами живучими й максимально довготривалими, я маю їх записати.

Також я потуратиму такій типовій для старої людини схильності говорити про себе та своє минуле; і я потуратиму їй без того, щоб надокучати іншим, хто, поважаючи мій сивий вік, почувався б зобов’язаним вислуховувати мене. А так в охочих буде вибір: читати чи ні. І останнє (я маю зізнатися в цьому, адже моїм запереченням ніхто однаково не повірить), напевно, я маю добряче задовольнити своє марнославство [9] З цього приводу Вудро Вiльсон сказав: «I несподiвана та чарiвна особливiсть цiєї книги «Автобiографiї» в тому, що (просто збагнiть це) в нiй немає ницого тону чванства, але є лише твереза та щира оцiнка доблесного чоловiка власного кар’єрного шляху». Гiббон та Хьюм – найвидатнiшi британськi iсторики, якi були сучасниками Франклiна, висловлюють у своїх автобiографiях тi ж самi почуття щодо доречностi самовихваляння. . Дійсно, щойно я бачу чи чую слова «Без жодного наміру на самохвальство, маю сказати…», як одразу за цим слідують якісь марнославні слова. Більшість людей ненавидять марнославство в інших, навіть якщо мають його в собі; але я даю йому справедливу оцінку, де б я не зустрічався з ним, бувши переконаним, що воно може часто бути корисним для власника та його оточення; а отже, в багатьох випадках, не було б занадто абсурдним подякувати Богові за своє марнославство в купі з іншими перевагами нашого життя.

А тепер, дякуючи Богові, я хотів би з усією смиренністю визнати, що я завдячую всім своїм щастям Його доброму провидінню, яке привело мене до моїх досягнень та успіхів. Моя віра в це спонукає мене сподіватися (хоча я не мав би дозволяти цього собі), що така сама Благодать буде супроводжувати мене, примножуючи це щастя, або дасть можливість мені пройти через фатальні невдачі, які можуть трапитись мені так само, як й іншим; майбутня доля відома лише Йому одному, в чиїй волі благословити нам навіть наші страждання.

Нотатки одного з моїх дядьків (який мав таку само цікавість до збирання наших сімейних історій), потрапивши одного разу мені до рук, допомогли отримати інформацію щодо наших предків. З цих записок я дізнався, що сім’я наша жила в тому самому містечку Ектоні в Нортгемптонширі [10] Див. вступ. , протягом трьохсот років, а, може, й більше – він цього не знав (можливо, ще з того часу, коли ім’я Франклін, що раніше було назвою класу людей [11] Дрiбний землевласник. , почали брати собі прізвищем, як тільки прізвища почали використовуватись у всьому королівстві), на фригольді розміром зо 30 акрів, ведучи ковальську справу, яка продовжувалась у нашій сім’ї аж до його днів, найстарший син завжди навчався цієї справи; ця традиція передавалась через старших синів аж до нього й мого батька. Коли я продивився реєстраційні книги в Ектоні, я знайшов записи про їхні дні народження, одруження та похорони лише від 1555 року, жодних записів за попередній період у тій парафії не знайшлося. Через той реєстр я дізнався, що був наймолодшим сином наймолодшого з синів на п’ять поколінь назад. Мій дід Томас, який народився 1598 року, жив в Ектоні аж доки не став застарим для ведення бізнесу, й пішов жити до свого сина Джона, фарбаря з Барбері, що в Оксфордширі, з ним мій батько працював підмайстром. Там помер і похований мій дід. Ми бачили його могилу 1758 року. Його найстарший син Томас жив у будинку в Ектоні та залишив його разом із землею своїй єдиній дитині – дочці, яка з її чоловіком Фішером із Веллінгборо продала його містеру Істеду, теперішньому господарю того маєтку. Мій дід мав чотирьох синів, які виросли: Томаса, Джона, Бенджаміна та Йосію. Я розкажу тобі, що знаю про них із моїх паперів, і, якщо вони не загубляться за моєї відсутності, ти знайдеш серед них ще більше подробиць.

Томаса його батько виховував ковалем; але, бувши тямущим і підбадьореним до навчання (такими були всі мої брати), він під впливом есквайра Палмера, тоді першого джентльмена в парафії, зажадав присвятити себе справі писаря, стати значущою людиною у своїй окрузі. Він був головним двигуном усіх патріотично налаштованих починань для країни, міста Нортгемптона та його рідного містечка, з багатьма інстанціями якого він був пов’язаний; йому багато в чому допомагав та опікував тодішній лорд Галіфакс. Він помер 6 січня 1702 року за старим стилем [12] 17 сiчня за новим стилем. Цю змiну календаря 1582 року зробив Папа Григорiй ХIII, в Англiї вона була впроваджена 1752 року. Кожен рiк вiд Рiздва Христова, число якого не дiлиться на 4, а також роки, чиє число дiлиться на 100, але не дiлиться на 400, має 365 днiв, усi iншi роки мають 366 днiв (вiсокоснi роки – Прим. ред.). У XVIII сторiччi рiзниця мiж старим та новим стилем лiточислення становила одинадцять днiв, Англiйський Парламент змiнив це, зробивши третє вересня 1752 року чотирнадцятим вересня. Григорiанський календар, або «новий стиль», у деяких країнах було запроваджено значно пiзнiше, зокрема в Українi це сталося 1918 року – Прим. перекладача . , усього за чотири роки до того дня, коли народився я. Розповіді деяких старих людей з Ектона, які розповіли про його життя та характер, пригадуються мені, вражають своєю екстраординарністю, так воно схоже на все, що ви знаєте про мене. «Якби він помер того ж дня, – сказали б ви, – можна було б говорити про переселення душ».