Benjamin Franklin - Автобіографія

Перше видання «Автобіографії» було видано французькою в Парижі 1791 року. Переклад був незграбно й недбало зробленим, недосконалим і незакінченим. Невідомо, звідки перекладач взяв рукопис. Ле Вейяр стверджував, що йому нічого не відомо про це видання. Багато інших видань були надруковані, спираючись на це недосконале французьке видання: деякі – в Німеччині, два – в Англії, а інші – у Франції, таким великим був запит на цю роботу.

Оригінальний рукопис «Автобіографії» тим часом розпочав свою різноманітну та авантюрну кар’єру. Франклін залишив її, разом зі своїми іншими роботами, своєму онуку Вільяму Темплу Франкліну, якого Франклін призначив своїм літературним агентом. Коли Темпл Франклін взявся за публікацію робіт свого дідуся 1817 року, він відправив оригінальний рукопис «Автобіографії» дочці Ле Вейяр в обмін на копію її батька, напевно думаючи, що чіткіша копія буде кращою для друку. Таким чином, оригінальний манускрипт опинився в сім’ї Ле Вейларда, де він залишався аж доки його не продали 1867 року містеру Джону Бігелоу, міністру США у Франції. Він пізніше продав його містеру Е. Двайту Чарчу з Нью-Йорка, а пізніше разом з іншою частиною бібліотеки містера Чарча перейшов у власність до містера Генрі Е. Хенінгтона. Оригінальний рукопис «Автобіографії» Франкліна тепер зберігається у сховищі резиденції містера Хантингтона на П’ятій авеню та П’ятдесят сьомій вулиці Нью-Йорка.

Коли містер Бігелоу вирішив вивчити його надбання, він із подивом виявив, що те, що люди читали роками як справжню «Автобіографію Бенджаміна Франкліна написану власноруч», було лише перекрученою й неповною версією справжньої «Автобіографії». Темпл Франклін дозволив собі з оригіналом необґрунтовані вольності. Містер Бігелоу говорить, що знайшов в тексті понад двісті виправлень. 1868 року містер Бігелоу опублікував стандартне видання «Автобіографії» Франкліна. У ньому були виправлені помилки попередніх видань, і воно стало першим англійським виданням, в якому містилася коротка четверта частина, до складу якої увійшли останні кілька сторінок рукопису, написаних Франкліном останніми роками життя. Містер Бігелоу перевидав «Автобіографію» з додатковим цікавим матеріалом у трьох томах 1875, 1905 та 1910 роками. Текст у цьому видані повторює текст видання містера Бігелоу [6] Проте подiл на глави та заголовки зробленi теперiшнiм редактором (Френком Вудвортом Пайном – Прим. перекладача ). .

«Автобіографія» передруковувалась у Сполучених Штатах багато разів, її перекладали на всі можливі європейські мови. Вона ніколи не втрачала своєї популярності, а попит на неї в бібліотеках існує дотепер. Причина такого успіху лежить на поверхні. Розповідь Франкліна – це мудрий і дотепний опис видатного життя. Він виявив твердий здоровий глузд і практичні знання щодо мистецтва життя. Заради найкращого ефекту, він відібрав та зорганізував свій матеріал, можливо, несвідомо, керуючись тонким інстинктом журналіста. Своєму успіху він великою мірою завдячує і своїй чистій, ясній, жвавій англійській мові. Він послуговується короткими реченнями та словами, простецькими виразами, влучними ілюстраціями та гострими натяками. У Франкліна було цікаве, різноманітне та незвичне життя. Він був одним із найкращих співрозмовників свого часу.

Його книга – це запис того незвичного життя, розказаного у власному неперевершеному розмовному стилі Франкліна. Кажуть, що найкраща частина відомої біографії Босвелла, написаної Семюелем Джонсоном, – це ті частини, в яких Босвелл дозволив Джонсону розповідати його власну історію. В «Автобіографії» історію всього свого життя розповідає не менш чудова людина та оповідач, ніж Семюел Джонсон.

[▪]

Твіфорд [8] Маленьке село неподалiк Вiнчестера в Хемпширi, що в пiвденнiй Англiї. Тут була замiська садиба єпископа Санкт Асафу, доктора Джонатана Шиплi, «доброго єпископа», як любив про нього казати доктор Франклiн. Їхні стосунки були близькими та довiрливими. За своєю кафедрою та в Палатi лордiв, а також у суспiльствi єпископ завжди виступав проти суворих заходiв Корони щодо Колонiй. Бiгелоу. , іфорєпископі святого Асафа, 1771 рік .

Дорогий сину! Мені завжди було цікаво отримувати навіть маленькі звістки про моїх предків. Можливо, ти пам’ятаєш, як я розшукував тих, хто ще залишився з моєї рідні, коли ти був зі мною в Англії, і ту подорож, в яку я подався з цією метою. Уявляючи, що обставини мого життя, з яких багато тобі невідомі, можуть бути так само цікаві тобі, та очікуючи насолодитися тижнем безперервного дозвілля на пенсії в країні мого теперішнього пристановища, я сідаю за розповідь про них. До цього мене спонукають й інші причини. Пройшовши шлях із бідності та пітьми, де я народився та виріс, до якого-не-якого багатства та впливу, заручившись деякою репутацією у світі, а також просунувшись так далеко на життєвому шляху з чималою фортуною та завдяки підручним засобам, які я використовував, – дякуючи Богові, усе це гарно спрацювало – маю надію, що моїм нащадки стануть у пригоді мої поради, адже, можливо, вони опиняться якось у схожій ситуації, отже, зможуть ними скористатися.