Франклін є добрим прикладом американця. Хоча й не найбагатший чи наймогутніший, він, безперечно, у багатогранності свого генія та досягнень найвеличніший із чоловіків, які зробили себе самі. Його «Автобіографія» – проста, але сповнена яскравих образів розповідь про його впевнене зростання завдяки старанності, економності та наполегливому самовдосконаленню, про його перевтілення зі скромного хлопчини з магазину, що торгує сальними свічками, на видатну людину. Це найкраща з усіх чудових історій про наших людей [3] Тут Ф. В. Пайн звертається до американців – Прим. перекладача .
. Вона є чудовою ілюстрацією результатів, яких можна досягти в землі неперевершених можливостей, наслідуючи сентенції Франкліна.
Слава Франкліна, утім, не обмежилась його рідною країною. Хоча він жив у столітті, яке визначається швидким розвитком наукової та політичної думки, пильний суддя та критик Лорд Джефрі, відомий редактор Единбурзького огляду , століття тому казав, що «з одного боку, ім’я Франкліна має бути звищене над усіма іншими іменами, які знаменують вісімнадцяте століття. Відзначений як державний діяч, він був також видатним філософом, поєднуючи таким чином у собі рідкісний ступінь досконалості в обох цих царинах, досягти успіху в кожній з яких вважається найвищою похвалою».
Франкліна справді заслужено називали багатогранним. Він був видатним у науці та на державній службі, в дипломатії та в літературі. Він був Едисоном своїх днів, використовуючи свої наукові досягнення на благо своїх земляків. Він визначив природу блискавки та електрики і запропонував проєкт громовідводу. Він винайшов пальник Франкліна та відкинув ідею його запатентувати. Він був майстром і віртуозом у бізнесі й політичних справах. Карліл називав його батьком усіх янкі. Він заснував пожежну компанію, брав участь у фінансуванні госпіталю й поліпшив освітлення та прибирання вулиць. Він розвивав журналістику, заснував Американське Товариство Філософії, публічну бібліотеку в Філадельфії та університет в Пенсильванії. Він організував поштову систему для колоній, яка стала основою для сучасного Поштового Офісу Сполучених Штатів. Видатний історик Банкрофт називав його «найвидатнішим дипломатом сторіччя». Він удосконалив План Союзу Олбані для колоній. Він єдиний державний діяч, який підписав Декларацію про Незалежність, Договір про союз із Францією, Договір про мир з Англією та Конституцію. Як письменник, він дав світу дві роботи: свою «Автобіографію» та «Альманах Бідного Ричарда», що є неперевершеними серед схожих робіт. Він отримав дипломи з відзнаками від Гарварду та Єльського університету, від Оксфорду та університету Сент-Ендрюса, де його нагородили золотою медаллю Коплі за його досягнення в природничих науках. Він був одним із восьми іноземних сподвижників Французької Академії наук.
Прискіпливе вивчення «Автобіографії» потрібне також через стиль, яким вона написана. Якщо Роберт Льюіс Стівенсон мав рацію, вірячи, що досягнув успіхів у своєму винятковому стилі письма через імітацію, то молодим людям, які хочуть навчитися так само точно, переконливо та цікаво висловлювати свої думки, не залишається нічого іншого ніж вивчати роботи Франкліна. Визнанню в науковому світі Франклін завдячує однаковою мірою як своїй скромній, простій та чесній манері презентувати свої відкриття, точності та чіткості стилю, яким він описував свої експерименти, так і результатам, які він презентував. Сер Хамфрі Деві, знаний англійський хімік, сам чудовий освічений критик та великий науковець, сказав: «Дослідженнями Франкліна керувала особлива вдача, – малими засобами він досягнув великих істин. Стиль та манера оповіді в його публікаціях про електроенергію заслуговують такої ж уваги, як і доктрини, які він викладає».
Місце Франкліна в літературі важко визначити, адже він насамперед не був людиною літератури. Метою його писання, як і всього, що він зробив протягом життя, було стати корисним для своїх співвітчизників. Писання для нього ніколи не було самоціллю, але завжди – інструментом досягнення поставлених цілей. І все-таки його успіху науковця, державного діяча та дипломата, так само, як і успіху у соціальному сенсі він великою мірою завдячує своєму дару письменника. «Його листам була притаманна особлива чарівність, що зробило його кореспонденцію бажаною знахідкою. Його політичні аргументи були насолодою для його партії та страхом для його опонентів. Свої наукові досягнення він викладав настільки простою та ясною мовою, що за його думками, експериментами та висновками встигали і хлопець-плугар, і франт» [4] Багатогранний Франклiн. Пол Л. Форд.
.
Читать дальше