Ігор Стамбол - Михайло Комаров

« Велике спасибі за фото. Будинку по Кузнечній, 28, я зовсім не пам’ятаю, бо Сидоренки жили тут, певно, дуже недовго. Але будинок цей має значення, бо його саме згадує Леся [Українка]в одному із своїх опублікованих листів… А от будинок по Кузнечній вул., 21, я дуже добре пам’ятаю. Вийшов він на фото чудесно. Він такий, який і був за життя Сидоренків. Я дивлюсь на «парадні двері» і мені починає здаватись, що ось зараз двері відчиняться, і з них вийде люба постать «дяди Миши». Через них входила і декілька разів Леся, а в трагічному 1913 році її, хвору, внесли через ці двері в домівку Маргарити на креслі ».

Разом із листами до Михайла Комарова, що зберігаються в Одеській бібліотеці, згадками про нього відомих нам постатей та й цими листами з колишнього Ленінабада ми можемо розкрити і краще зрозуміти велич людини, якою був Комар. З часом, до вогника «комарознавства», який розпалили ще Сергій Єфремов, Агатангел Кримський та Іван Франко, а наново «підкинули дровець» Григорій Зленко, Анатолій Мисечко, та долучилося ще багато істориків і краєзнавців, а дослідниця Ганна Швидько опублікувала цілу серію праць про Михайла Комарова, які розкривають його роль в історії України. Сьогодні вже доступно чимало архівних матеріалів та археографічних публікацій, зокрема і листи від Богдана Комарова до Григорія Зленка, які упорядкувала Лариса Бур’ян та опублікувала силами Одеської національної наукової бібіліотеки.

Книга ж, яку ви тримаєте в руках, демонструє лише невелику частину здобутків Михайла Комарова й закликає до першого знайомства з Людиною та її колосальною працею, яка була присвячена нашій культурі та свободі.

Сучасна «Дніпропетровщина» – край багатий, славетний і дуже часто в новітній історії має вирішальне значення для всього народу, що ствердилося, зокрема й на початку сучасної Російської агресії проти України. Для всіх, хто ототожнює своє єство з Україною, ця місцевість вже не одне десятиліття є Січеславщиною: краєм, що поєднав найбільше козацьких Січей, звідки розкривалися козакам шляхи по заможних паланках, де спочиває символ козацької звитяги – найславетніший отаман всіх часів Іван Сірко, краєм, де жив та творив батько козакознавства – Дмитро Яворницький.

Михайло Федорович Комаров народився 11 (23 за ст. ст.) січня 1844 року у колись слободі, а на сьогодні – селі Дмитрівка, що стоїть на оспіваній козацькими піснями й думами річці Самарі.

Його батько Федір – етнічний росіянин, який ще замолоду переселився в Україну й, одружившись з українкою, за пізнішим висловом Михайла Федоровича, «зукраїнізувався». Мати, яка в дівоцтві звалася Ганна Бойко, окрім Михайла народила ще й Олександра, але виховати їх не встигла, бо з невідомих причин померла дуже молодою. Батько Михайла одружився вдруге. Надія Дмитрівна, як звали мачуху, стала матір’ю і Михайлові, й Олександру і народила ще дітей.

Незважаючи на те, що сам Михайло Федорович спростовував російське походження свого прізвища, часто підписуючись «Комар», але його прізвище насправді не було штучно зрусифіковане. Проте про родовід Комарових майже нічого не відомо. Богдан Комаров писав, що « батько дуже цікавився сучасністю, жив нею, і в 40-х та 50-х роках свого життя, коли я міг слухати і розуміти його спогади з власного життя, він майже нічого не розповідав про минулі роки ». Цілком ймовірно, що повністю сконцентрований на українських національних справах, Михайло Федорович не вважав за потрібне поширювати знання про походження батька, адже це більше пов’язувало б його з народом-колоніалістом.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.