Ростислав Коломієць - Валер’ян Підмогильний

Справа, звісно, не тільки – і навіть не стільки – у кількості творчого надбання, скільки в тому, що він вводив українську літературу у русло розвитку новітньої європейської художньої культури. Тож не дивно, що ще за життя, у 20-і – першу половину 30-х років минулого століття, був знаменитим в Україні та відомим за кордоном як український письменник. Ба більше: у творчих пошуках він випереджав пошуки видатних європейських письменників XX століття.

Трагічна постать: у 1934 році його було заарештовано і ув’язнено на 10 років до Соловецького табору, а у 1937 році, за узвичаєною практикою, яку не назвеш інакше, як гуманістичною катастрофою, розстріляно…

І все. Не стало такого письменника. В СРСР ім’я Валер’яна Підмогильного на довгі роки було піддане забуттю. Від 1934-го до 1989 року його твори взагалі не видавались, хоча він був реабілітований ще у 1956 році.

Ще у 50-і роки український літературознавець, письменник, критик Григорій Костюк (1902–2002), що належав до у діаспори, надзвичайно точно оцінив творчість Підмогильного:

«Підмогильний був яскравою творчою індивідуальністю, цілковито український талант, що надзвичайні події і явища після 1917 року умів спостерігати і оцінювати тверезо, всебічно і практично. Але що головне, так це те, що за багатством подій свого часу він не загубив людини. Він не любив людини-янгола, бо знав, що людина є водночас і тварина. Він знав людську силу, велич її розуму, її здібності, але також усвідомлював усі її слабкості. В цьому – європеїзм Підмогильного».

А от в СРСР творчість Підмогильного не визнавали. Характерний епізод щодо цього наводить мистецтвознавець Леонід Череватенко. Коли він хотів написати в університеті дипломну роботу про Підмогильного, йому рішуче відмовили:

«– Чому? Його ж вже реабілітували?

– Е-е-е ні, Леоніде. Ми реабілітували людей, але не реабілітували їхню творчість.

– Навіщо ж було реабілітовувати?

– Тому що то було неправильно, що їх розстріляли. А щодо їхньої творчості, то ми переконані, що вона має негативний вплив на молодь. От, зокрема, на вас. Ви ж зацікавились Підмогильним. Що вас там зацікавило?

– Ну як «що зацікавило»? Правда життя, яку він відтворив.

– Ну-у-у, нам не вся правда потрібна…»

У вустах декана університетського факультету це звучало як заклик – не допустимо ворога на радянську територію.

Тихий, мовчазний, скромний – за спостереженнями сучасників – Підмогильний максимально випередив свій час за своїм світоглядом, передбаченнями, сміливістю вчинків. Його сміливість полягала не у виголошенні гасел, клятв та зізнань у любові до України, чим, визнаємо, «грішили» деякі його сучасники. Він був настільки талановитим у своєму писемному жанрі психологічного модерну, що зумів завдяки рівню літературного мистецтва протистояти тоталітарній системі свого часу.

Сьогодні у незалежній Україні Валер’ян Підмогильний зарахований до когорти видатних митців українського розстріляного Відродження. І тим не менш залишається найнепрочитанішим, тобто недостатньо осмисленим, українським письменником.

Між тим, в українській літературі немає митця більш несподіваного і загадковішого, ніж Валер’ян Підмогильний.

Портрет Зігмунда Фройда в його кабінеті говорить багато про що. І в першу чергу, опосередковано, звісно, про те, що в основу багатьох творів Підмогильного ліг саме фройдівський психоаналіз.

Підмогильного називають попередником екзистенціалізму – філософії існування, що досліджує людину, як унікальну духовну істоту, здатну до вибору власної долі. І це справедливо, бо зближує творчість Підмогильного з творчістю французьких екзистенціалістів Альбера Камю і Жан-Поля Сартра, які з’являться десятиріччям пізніше.

Устами героя свого роману «Місто» Підмогильний розкриває свій людинознавчий дослідницький дар: «Людина не те, що вона читає лекції, не те, що вона сидить в установі, не те, що вона говорить і робить на людях. Вона те, що вона для самої себе, в неофіційній частині своєї програми». Образно кажучи, Підмогильний ставить людину перед самим собою – і нема чого ховати. Чого варте одне тільки зізнання Підмогильного: «Кожен рядок писався власною кров’ю»…

Однак, спроби пояснити феномен Підмогильного натикаються на науковоподібні коментарі і загальні фрази висновків. Ось як виглядає одне з досліджень – приготуйтесь: «Індивідуальна мікросоціологічна динаміка на рівні колективного несвідомого породжує нові стереотипи, детерміновані добою». В іншому дослідженні – суцільна казуїстика на кшталт «наратив апокаліпсистичності», «об’єкт компаративного зіставлення», «парадигми з позиції екзистенціальної». А ось і висновок: «…маскулінність як основна категорія гендерності, що поряд із фемінністю може виражати гендерну ідентичність людини». «Was ist das?» промовив би Підмогильний, почувши таке про себе…