Любов Кияновська - Мирослав Скорик

60-річний ювілей композитора 1998 року святкують дуже пишно: численними концертами у Львівській опері, філармонії, Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка. Абсолютним потрясінням стає Третій фортепіанний концерт, солістом у якому виступає сам автор. Мізансцена десятирічної давнини повторюється, навіть з більш гостро розділеними полюсами: частина публіки вражена сміливістю й оригінальністю задуму, інша ж обурюється «ляпасом доброму смаку». Та байдужим не залишається ніхто. Невдовзі – всього за три роки – цей же спалах протилежних емоцій викличе опера «Мойсей» і навіть вихлюпнеться на сторінки львівської преси. Лише з плином часу стане зрозумілим, якими пророчими були візії Скорика і в Третьому концерті, і в «Мойсеї», якої сили художня алегорія в них закладена.

У 1999 році Мирослав Скорик повернувся в Україну вже на триваліший час (що не виключає його регулярних виїздів за кордон). Продовжував працювати у Львівській національній музичній академії імені М. Лисенка, далі керував Львівською організацією СКУ, а паралельно їздив до Києва, де провадив клас композиції в Національній музичній академії України імені П. Чайковського. У 1999 році, після смерті Івана Ляшенка, очолив Інститут музичної україністики та кафедру української музики у цьому ж столичному навчальному закладі. У 2000 році Мирослав Михайлович одружився з журналісткою Адріаною Стельмах.

Переступивши поріг XXI століття, композитор ні на мить не зупиняється у творчому, педагогічному, організаційному поступі. Після смерті одного зі своїх найталановитіших учнів, Івана Карабиця, 2002 року Мирослав Скорик переймає керівництво міжнародним українським музичним фестивалем «Київ Музик Фест», що представляє обличчя сучасної національної музики у світовому просторі. У складний для високого мистецтва час, з 2006 до 2010 року разом зі своїм колишнім учнем і другом Євгеном Станковичем очолює Спілку композиторів України. У 2012 році погоджується стати художнім керівником Національного академічного театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка і виконує цю творчо-організаційну функцію наступні чотири роки. Надалі викладає композицію і виховує нові генерації українських митців, виступає з концертами як піаніст, гастролює в багатьох країнах світу, диригує оркестром «Академія» і пише музику, «не збавляючи обертів». Взагалі масштаб діяльності композитора – неймовірний! Теоретичні праці, педагогічна діяльність, редакторська робота, культурно-просвітницькі здобутки – кожна з цих ланок діяльності, навіть поза творчістю, могла б забезпечити йому належне місце в історії вітчизняної культури, в кожній він виступає як першовідкривач, що прокладає нові незвідані шляхи, виступає на крок вперед, іноді всупереч загальноприйнятим канонам, вводить в обіг нові, нереалізовані раніше поняття і категорії. Дещо навіть шокуючи спочатку, доволі швидко його надбання поширюються, природно уживаються з правилами і переконаннями, а водночас відкривають шляхи до нових етапів розвитку.

Відлік нового тисячоліття Скорик символічно розпочинає першою у своєму доробку оперою «Мойсей» за поемою Івана Франка (факт сам собою унікальний – спеціально переглянула літературу і не знайшла жодного аналогічного випадку, щоби композитор свою першу оперу створив після 60 років). Але не тільки цим Маестро дивує своїх прихильників. Творчість двох останніх десятиліть напрочуд інтенсивна і багатогранна, постає винятково об’ємною за жанрами, тематикою, стильовими знаками. Прагнення охопити якомога ширше коло художніх смислів неначе уособлюють невпинний шлях великого композитора до глибшого осягнення духовної істини. Невипадково після десятиліть заборони церкви атеїстичною комуністичною владою Мирослав Михайлович, правнук священника Амвросія Крушельницького, так активно звертається до духовної царини. Один за одним виникають псалми для різних хорових складів, для сопрано з оркестром, Духовний концерт (Реквієм), «Молитва», Літургія святого Іоанна Золотоустого, багато зразків релігійної творчості з’являється і серед його транскрипцій музики минулого. Водночас алегоричного філософського звучання набуває у нього інструментальний концерт.

Широкій публіці останні роки зі Скориком запам’яталися феєричними виступами на концертній естраді, де він виконував як піаніст (соло, в дуеті чи у супроводі оркестру) свої джазові твори та обробки. «Любов його юності» – естрадна музика, популярні пісні, джаз, з особливим шармом і елегантністю зазвучали в інтерпретації зрілого митця.