Любов Кияновська - Мирослав Скорик

Були й інші меценати, які підтримували українських музикантів – і тих, які тільки приїжджали з концертами, і тих, які постійно жили в США – Олега Крису, Миколу Сука, Юрія Мазуркевича, Олександра Слободяника, Володимира Винницького, Наталію Хому, Соломію Сороку та багатьох інших. Серед меценатів слід назвати композитора і громадського діяча Ігоря Соневицького (1925–2006). Заснована ним 1983 року «Музична Ґражда» (Music and Art Center of Greеn County) – Центр Української Культури у місті Гантер протягом кількох десятиріч був і залишається важливим «вікном української культури» в Америці. На фестивалях української музики, що проводилися при Центрі, часто виступав сам Мирослав Скорик і постійно звучали його твори. Прилучилась до популяризації творчості композитора й Ірена Стецура (1938–2012), засновниця музичної серії в Українському інституті Америки.

Варто згадати ще кількох осіб, що відіграли істотну роль у поширенні музики Мирослава Скорика у Новому світі. Серед них назвемо Володимира Винницького (нар. 1955), лауреата численних конкурсів піаністів, зокрема й такого престижного як Міжнародний конкурс імені Маргарити Лонг в Парижі. Уродженець Львова, він закінчив Московську консерваторію, переїхав у США на початку 1990-х років і певний час був адміністратором фестивалю «Музичної ґражди» в Гантері (перейнявши цю функцію після смерті засновника музичного форуму Ігоря Соневицького), тривалий час викладав фортепіано в університеті Чарльстону (Південна Кароліна). Винницький часто виступав в дуеті з Мирославом Скориком, зокрема надзвичайною популярністю користувалися їх виступи з джазовими обробками класики та з п’єсами в джазовому стилі самого Маестро.

Тісні контакти пов’язували композитора з іншими українськими музикантами – віолончелісткою, лауреаткою Міжнародного конкурсу імені П. Чайковського в Москві Наталією Хомою (нар. 1963), піаністами Олександром Слободяником (1941–2008) та Миколою Суком (нар. 1945). Скорик виступав разом з учасниками квартету імені Миколи Леонтовича (цей колектив 1999 року дав низку концертів у США, присвячених 60-річчю композитора). Ряд творів цього десятиліття, зокрема Третій концерт для фортепіано з оркестром, п’єса „A-r-i-a” для віолончелі, симфонічна поема «Спогад про Батьківщину», Партита № 7 виникли під безпосереднім враженням перебування Скорика на американському континенті, призначені здебільшого для конкретних виконавців і колективів.

Та попри успіхи артистичної американської одіссеї, Мирослав Скорик завжди повертався в Україну. В одному з інтерв’ю він сам пояснює таке рішення без зайвого патріотичного пафосу, але дуже переконливо: « Дякувати Богу, вдавалося попрацювати то там, то там і якось пережити ті часи. Тому це й поверненням назвати не можна. Напевне, я міг би в Америці залишитися дуже легко ще в 1980-ті. Але я був свідомий того, що тут все-таки важко пробитися. Тому щоразу, коли проводжу фестиваль ‘‘Київ Мюзик Фест’’, намагаюся запросити когось з талановитих музикантів, яких доля занесла в чужі краї. Я навіть шість своїх концертів для скрипки з оркестром написав для українських музикантів-емігрантів: концерт № 2 створив для американського українця Олега Криси, № 3 – для Юрія Харенка з Нью-Йорка, № 4 – для Юрія Мазуркевича з Бостона, № 5 – для львів’янина Олега Каськіва зі Швейцарії, № 6 – для Олега Бєлова, який мешкає в Німеччині, але родом з Хмельницького. Мало того, я запросив цих скрипалів з різних країн світу додому, й вони виступали з цими концертами в Україні. Я відчуваю, що ті, хто залишився тут, із задоволенням хотіли б приїхати в Україну. Тобто, попри матеріальний добробут, є якась ностальгія, яка не відпускає. Навіть тоді, коли людина зовні в чужій країні видається успішною й нібито щасливою » [2] Розмову провела Катерина Кіндрась Гантер (штат Нью-Йорк). 2016. URL: https://ny.mfa.gov.ua/news/63474-ukrajinsyka-gromada-privitala -u-nyju-jorku-kompozitora-miroslava-skorika (дата доступу: 06.04.2021). .

А в іншому інтерв’ю висловлюється ще більш радикально: « Композитору важко увійти в іншу національну традицію. Тому що, кожна місцина має свою особливість. Для того, щоб увійти у традицію іншого народу, потрібно з десяток років. Навряд чи це дало б позитивний результат. Навіть маючи таку можливість – я розумів, що моє місце у своїй країні… Я б сказав, що тіні забутих і незабутих предків живуть у композиторі » [3] Мирослав Скорик, композитор: Тіні забутих і незабутих предків живуть у композиторі. URL: https://rozmova.wordpress.com/2018/10/20/myroslav-skoryk-17/ (дата доступу: 06.04.2021). .