Тарас Бульба-Боровець - Армія без держави

Варшава горить. Широке надваршавське небо зробилося гігантською камерою, що душить димом та пече жаром. Ні дихнути, ні будь-куди глянути, ні ворухнутися…

По всіх підвалах великих будинків засипано руїнами тисячі людей. Варшава за дві доби стала вогняним озером. Зникли запаси, пішли з димом арсенали та магазини, не стало боєприпасів. Бомбардувальники відкрили для німецької піхоти тисячі нових проходів до міста, яких нема чим боронити. Генерал Румель видає наказ своїм військам здати місто.

— Ганьба! — кричать завзяті варшав'яки. Але по їх трупах німецькі війська 29 вересня 1939 року займають столицю. Кінець незалежної польської держави. Початок доби «Нова Европа» Гітлера. Рятувальні дружини витягають з-під румовищ тисячі трупів та збожеволілих людей.

Перед приходом червоної армії в Західню Україну наші революційні елементи зробили кілька повстанських виступів, щоб перед большевиками захопити частину польської зброї. Ці дії не мали широкого маштабу. В Галичині такі виступи були організовані клітинами ОУН, а на Поліссі — «відродженцями». Перше повстання на Поліссі підняло містечко Степань під проводом молодого «відродженця» Костя Шумлянського (Залізняка). За прикладом Степаня пішли інші міста та села.

Ні Уряд УНР на вигнанні, під наказами якого було УНВ, ні провід ОУН наказів для широкої повстанської акції проти розбитих польських військ не видавали. Були лише директиви захоплювати та добре ховати зброю та військове майно. Революційні низи були невдоволені з такої позиції вищого політичного проводу і в деяких місцевостях гарячково пробували захопити місцеву владу, та не на довго. Большевики показали, що провід мав рацію, бо яка може бути місцева влада, коли сунеться совєтська орда?

Генерал Кутшеба остаточно оформляє програну польську війну з Німеччиною. Настає «мир». Німецьке командування ліквідує східній фронт. Перекидає свої війська на захід проти Франції та Англії.

Польську державу поділили між собою два соціялістичні диктатори: Гітлер і Сталін. Устійнено сфери впливів. Розпочалася дуже вигідна для обох сторін торгівля.

Зима 1939/1940 року у Варшаві була не зимою, а карою Божою. Голод. Жахливі морози. Брак помешкань, опалу, електрики.

Одначе, не зважаючи на жахливі морози, Варшаву заливає повінь українських втікачів з-за Буга. Народ кидає все, що бачить і голіруч тікає від «визволителя» Сталіна. Варшавські українці організують допомоговий комітет під проводом молодого відомого лікаря, д-ра Юрія Івановича Липи та інж. Якова Винника. Мені д-р Липа запропонував взяти обов'язки секретаря комітету. Напливає багато втікачів, їх треба десь примістити, спрямувати на роботу.

Я погодився виконувати ці громадські обов'язки. Одначе, як звичайно буває при всіх допомогових установах, там панувала настільки тяжка атмосфера, що управа д-ра Липи не могла виконувати своїх обов'язків. В комітеті зроблено переворот. Прийшли нові, «чесніші» люди. Мені пропоновано лишитися на своєму становищі. Я відмовився і виїхав до Кракова, де заснував своє вугільне підприємство.

Навіть тоді, коли в комітеті не було б «революції», я, однак збирався покидати цю працю. З д-ром Липою було дуже тяжко працювати. Ця молода, енергійна людина, наскільки була чудовою, як лікар та письменник, настільки була незорієнтованою в адміністративних справах. В особистих відносинах був він безоглядний і дуже нервовий.

Крім роботи в комітеті д-р Липа дуже багато працював тоді над своїми новими працями — «Чорноморська доктрина» та «Поділ російської імперії». Він заснував видавництво «Український Чорноморський Інститут».

Ми всіма силами намагалися заснувати свій новий часопис, якого я охрестив «Вогонь» та дав до нього кілька статтей. Крім того, я ще редагував стінгазету в комітеті. Головним редактором стінгазети був д-р О. Назарук. З часописом нічого не вийшло. Німці не дали дозволу видавати його в Варшаві. Д-р Назарук також виїхав до Кракова і там зовсім несподівано помер. Краків зробився центром українського еміграційного життя на польській території під німецькою окупацією.

Весною 1940 року я переїхав до Холма, де заснував видавничу спілку церковних репродукцій та робітню й магазин мистецьких виробів. У підбитій Польщі «Нова Европа» Гітлера почала відразу показувати, що вона несе на своїх прапорах. Передусім появилися антижидівські зарядження. Жидам наказано носити на лівій руці білу пов'язку з синьою сіонською зіркою. Заборонено їздити потягами та автами. У трамваях появилися окремі відділи — «Тільки для німців», в інших вагонах для жидів були окремі кутки відгороджені… шнурком. Всі магазини, банкові рахунки і жидівське майно були конфісковані. Згодом всіх жидів по містах ізолювали в окремих ґетто. Замість білих пов'язок наказано всім жидам носити круглу жовту латку розміром в 10 см., нашиту на ліву грудину спереду та ліву лопатку ззаду. Взагалі, все жидівське населення було позбавлене всякого права. Військо ЕсЕс та гітлерівська поліція обходилися до того брутально з жидами, що я не раз задавав собі питання: що, властиво, заподіяли жиди Гітлерові, що у німців така зоологічна ненависть до цього народу?