Тарас Бульба-Боровець - Армія без держави

Якщо старий латинський вислів «habent sua fata libelli» («книги мають свою долю») є правдивим узагалі, то зокрема є він правдивим і в відношенні до книги спогадів Тараса Бульби-Боровця.

Товариство «Волинь» у Вінніпезі отримало від Автора скрипт-машинопис цих спогадів 29 років тому. У прилозі був Авторів лист, в якому він, між іншим, писав, що він уповноважує управу Т-ва «Волинь» покористуватися цим матеріалом — у рамках збирання матеріялів до найновішого розділу історії Волині — «так, як Хвальна Управа (Товариства «Волинь») уважатиме за властиве».

Низка різних причин (про які можна й треба було б писати специфічно та ширше, включно з браком фондів на друк, склалася була на те, що скрипт цих спогадів (якого Товариство «Волинь» передало управі Інституту Дослідів Волині) був зданий в друк тільки після кількарічної проволоки.

Коли скрипт уже був у процесі друку (у Видавництві «Тризуб» у Вінніпезі), до голови Інституту Дослідів Волині зголосився один студент, який пред'явив своє «уповноваження» від Автора цих спогадів, і в його імені зажадав, щоб почерез нього звернути Авторові скрипт, а ту його частину, що була вже надрукована «негайно знищити».

Управа ІДВ поступила згідно з цим бажанням уповноваженої Автором особи, яка поінформувала, що Автор був хворий, і тому Т-во «Волинь» та ІДВ не зможуть сконтактуватися з ним.

По десятьох роках (1980 р.) Тарас Бульба-Боровець передав Управі ІДВ скрипт тих своїх спогадів, що тепер (уже надруковані) поручаються ласкавій увазі читачів. Цей другий скрипт є вислідом тієї ревізії, яку Автор зробив у своєму першому скрипті (тобто в оригіналі з 1952 року).

Листування управи ІДВ з Автором та з уповноваженими ним особами у справі друкування його спогадів є частиною тих документів, що зберігаються в архіві ІДВ.

Якщо у зв'язку з надрукуванням цієї книжки (як частини матеріялів до того розділу історії Волині, що відноситься до подій з часів Другої світової війни) є щось таке, чого треба було б жаліти, то тут перш за все треба згадати про той факт, що Авторові не судилося дожити до появи друком його спогадів; він помер 15 травня цього року.

Редакційна Колегія ІДВ

Вінніпег, 29 липня 1981 р.

35 років минуло з того часу, як закінчилася Друга світова війна, під час якої розгорілася кривава боротьба «визволителів» Заходу і Сходу за нашу українську землю.

Не зважаючи на поділ українських політичних сил, ні на погані перспективи на нашу перемогу в боротьбі з двома великими тоталітарними «визволителями» — комуно-московським імперіялізмом та гітлерівським націонал-соціялізмом — кращі сини і дочки українського народу почали ставити рішучий опір обом непрошеним гостям.

Піонером української партизанської боротьби з обома напасниками став виходець з нашого романтичного Полісся, Отаман Тарас Бульба-Боровець.

Тоді, як на західніх землях України большевицькі посіпаки вишукували, арештовували і масово винищували українських патріотів, Отаман Тарас Бульба переходить в 1940 р. німєцько-совєтський кордон біля Володави, пробивається на рідні місця на Поліссі і гуртує поліщуків на боротьбу з окупантами.

Українська Повстанська Армія почала своє існування з першого дня німецько-совєтської війни з 22 червня 1941 р. В цей час лідери голосного, урапатріотичного середовища, надіючись на добру ласку нацизму, вважали партизанку недоцільною і називали партизан «аґентами Сталіна та Сікорського».

Лише в 1943 році «проснулися» творці львівської «держави» під німецькою окупацією і побачили, що партизанська боротьба проти обох окупантів — це конечна потреба.

У своїх спогадах Отаман Бульба-Боровець доступною, легкою мовою, крок за кроком розповідає про своє життя і боротьбу з ворогами України під час Другої світової війни. З цих спогадів виступає ясно і переконливо постать талановитого партизана, хороброго командира, прямолінійного, щирого, самовідданого патріота України, чудового організатора, дипломата, і майстерного розповідника про повстанський рух в Україні під час Другої світової війни.

Отаман Бульба-Боровець, не зважаючи на чимало недоліків та помилок Уряду УНР, з уваги на органічну потребу історичної переємности в державно-творчому процесі, стає на службу Уряду УНР в екзилі і очолює новий етап визвольної боротьби України. Та не лише потреба історичної переємности й тяглости української державности підказали майбутньому партизанському лідерові продовжувати боротьбу з окупантами під освяченими українською кров'ю прапорами Петлюрівського руху.