Тарас Бульба-Боровець - Армія без держави

Відомості з фронту приносили розчарування і безрадність. На всіх фронтах німці перемагають, займаючи все нові та нові території. Сама столиця покрилась полум'ям, димом, курявою та неописаним жахом. 7-го вересня по Варшаві розійшлася вістка, що президент держави з урядом залишили Варшаву і виїхали невідомо куди. Вулиця реагувала на цю вістку дуже гостро:

— Продали Польщу! Ганебно зрадили народ! Втікли!..

— А де ж наші союзники? Зрадили Польщу!

Варшавська вулиця, що кілька днів тому так спонтанно маніфестувала свою волю до боротьби, нараз зробилася осиним гніздом супроти свого власного уряду.

Коли офіційні повідомлення намагалися всіма силами затаювати катастрофічне становище фронту, дійсні відомості доходили до Варшави скоріше від радіо-хвиль. Не зважаючи на героїчний спротив польського вояка, переважаюча маса німецької армії сунула переможно вперед і вперед. Вже давно впали Ґдиня, Познань, Сілезія. Німецькі бомбардувальники в перших днях знищили майже всю польську авіяцію на її базах. Розбили всі промислові центри та вузлові пункти залізниць. Спаралізували транспорт і всякий зв'язок. Загальна паніка і хаос…

Маси втікачів з заходу заливають столицю. Посилюють хаос, безладдя і жах серед населення. Варшава відрізана від решти країни. Нема газу, нема струму, нема харчів, нема води!.. Місто стало купою румовищ, меблів, людських трупів та роздутих, наче гори, коней. За кілька днів не стало й цих коней — люди і їх поїли… Лишилися тільки пообрізувані кістяки, наче поламані великі драбини від селянських возів, їх догризають собаки…

Німці почали повітряне та артилерійське бомбардування цілого міста. Роблять це систематично, дільниця за дільницею, квартал за кварталом. Все горить. Вже ніхто не гасить пожеж. Стрімкоспадні бомбардувальники та винищувачі без жодних перешкод «господарюють над містом». «Гатять» з кулеметів, кидають запальні фосфорні бомби. Кожна така маленька бомбочка викликає велику пожежу. А їх тисячі… Варшава горить…

Водночас ця палаюча Варшава завзято борониться. Не капітулює. Не просить у ворога змилування. Не плаче, не нарікає на свою долю, лише на своїх союзників. Варшава устами свого президента Стажинського кожний день нагадує через радіо-хвилі, що Англія та Франція повинні допомогти жертві німецької агресії. Стажинський, наче капітан потапаючого корабля, не кидає свого міста, його захриплий голос лунає всюди: і на барикадах, і на фронті, і в радіо — він завжди серед народу.

Оборонець Варшави, генерал Чума, оголошує загальну мобілізацію. З-під землі виростають нові військові частини, які не йдуть на фронт, а на барикади. Кожний перевернений трамвай, кожний рівчак, будова, вікно, мур чи насип — це фронт оборони Варшави. За ними лежать молоді і старі чоловіки, жінки, юнаки та діти, стріляючи по німцях з кулеметів та рушниць. Заливають очі гарячою водою з вікон, обкидають піском, камінням, болотом і чим попало.

17 вересня радіо повідомило, що совєтська армія одержала від Сталіна наказ вдарити по розбитих німцями рештках польської армії зі сходу. Армія східнього диктатора перейшла польсько-совєтський кордон. Бере в полон всіх тих польських вояків, яким пощастило врятуватися від німецького полону. Большевики захоплюють великі трофеї, «визволяють» Західню Україну та Білорусь від хліба, одягу і свободи.

Молотов пояснює агресію СССР тим, що, мовляв, польська держава вже не існує. Совєтський Союз мусить, таким чином, «забезпечити» інтереси українців і білорусів на цих землях. Всередині СССР шириться перебільшена бутафорія «визволення», а для закордону — нібито «забезпечення інтересів»…

Одного Молотов не пояснив: коли польської держави вже нема, то від кого червона армія так героїчно «визволяє» Західню Україну та Західню Білорусь? Чи населення Західньої України та Західньої Білорусі просило СССР «забезпечити» його інтереси совєтською армією уярмлення?

Під Варшавою німці міняють тактику. Коли не можна взяти міста суходільними силами, то вони беруть його з повітря. Ще один ультиматум здатися. Ще одна горда відповідь — ні!

— Зруйнуємо все місто!

— Робіть, як знаєте!

27 вересня. Чорний день Варшави. Від ясного ранку до темного вечора на Варшаву сипляться тисячі тон амоналу та сталі. Одна ескадра бомбардувальників відходить, а друга на її місце прилітає. Оскаженілий рев моторів та завивання падаючих «штукасів», змішане з безперевною громовою канонадою авіабомб та артилерійських стрілен, оглушує та доводить до явного шалу кожну живу істоту. Вона, наче миша в бочці, безрадно б'ється на всі боки, не маючи ні від кого жодної допомоги.