Тарас Бульба-Боровець - Армія без держави

Після монархістів це вже була друга антикомуністична концепція націоналістичного табору, яка боролася за впливи в Україні, як політичний конкурент республікансько-демократичної ідеї петлюрівського руху з тотальним запереченням інакодумства. Вже тоді було ясно, що така постава українських антидемократичних політичних партій доведе до громадянської війни всередині національного табору, яка може закінчитися крахом наших державницьких прагнень.

Щоб до цього провалу не допустити, петлюрівський рух намагався з становища Державного Центру впливати на всі політичні угруповання так, щоб знаходити базу для мобілізації всіх сил народу проти зовнішніх, а не своїх внутрішніх, ворогів.

З уваги на дуже низький рівень національної свідомости поліського населення, за порадою і допомогою сотника Раєвського та полковника Литвиненка, ми вирішили починати свою організовану роботу культурно-освітньою діяльністю серед молоді. Зимою 1932–1933 р. ми заснували на Поліссі свою невеличку підпільну організацію під назвою «Українське Національне Відродження».

Головою УНВ був обраний я і з своїх власних фондів на початку забезпечував фінанси організації, які йшли головним чином на пресу та літературу. Наше Полісся в ті часи було дуже відстале. Царська Росія залишила там абсолютну темряву з 90 % неписьменністю народу, а тогочасна польська політика намагалася всіма силами асимілювати наших людей на користь Польщі. Одинокою силою, що утримувала населення від чужої асиміляції, була православна віра та побутовий консерватизм.

Закони польської держави були настільки гнучкі, що те, що пропускала цензура в Варшаві, не могло появитися у Львові, а те, що пропускалося у Львові, не могло вийти в Луцьку, а те, що легальне виходило в Рівному або Луцьку, було заборонене на сусідньому Поліссі. Кожний воєвода діяв на правах абсолютного феодала. Про видання української газети на Поліссі в царстві шовініста Костек-Бернацького не могло й бути мови. Цей деспот самовільно робив, що хотів. При таких умовах ми мусили всяку українську літературу привозити на Полісся неофіційно зі Львова та Луцька. Ця література, не зважаючи на урядові обмеження, а може завдяки їм, робила велику роботу. Протягом не цілих 2-х десятків років, без шкіл чи державних субсидій, всупереч заборонам та перешкодам чужої держави, наше Полісся зробилося цілком свідомою українською провінцією. Цю велику виховавчу піонерську працю робили нечисленні одиниці української патріотичної інтелігенції, а особливо духовенство Православної та Євангельської Церков, народні вчителі, техніки та інші працівники умової та фізичної праці, що в основній масі були петлюрівці.

Чинно включаючись в процес відродження Полісся, наша організація вирішила:

— не виступати, як політична партія,

— у суворому підпіллі переформуватися у військово-революційну організацію,

— для ширшої роботи серед населення використовувати всякі інші офіційні організації, аж до євангельських сект включно (вони мали повну свободу дії, зборів і т.п.),

— членство організації має бути дуже довірочне, а не масове,

— світоглядово, не включаючись в жодну партію, стояти на державницькій плятформі політичного та мілітарного руху Симона Петлюри та боротися під державним прапором Української Народньої Республіки,

— всю зброю у нашій боротьбі скеровувати проти комуністичної партії, російської імперії та польської реакції.

Таким чином, ми напружували усі свої сили на боротьбу, головним чином, проти компартії. Нам вже стало ясно, що Польща являється нашим не головним і тимчасовим ворогом. Головним нашим ворогом стала московська імперія та її агент — компартія, яка ширить червоний чад по всьому світі.

Полковник Іван Литвиненко мешкав тоді у Рівному. З наказу Уряду УНР він керував українською розвідкою на польсько-совєтському кордоні. Я одразу став його співробітником для кур'єрських обов'язків через кордон. З наказу полковника Литвиненка наша молодь пачкувала на другу сторону кордону всякі директиви Уряду УНР та літературу, а назад — різні матеріяли, совєтську пресу та книжки.

Ця наша робота була особливо пожвавлена в часі великого голоду в Україні 1932–1933 років. Ми переносили з-за кордону цілу масу зразків «хліба», спеченого з дерев'яної кори, листя, просяної лупи, буряків та інших складників. Такого хліба нормально не будуть їсти навіть тварини. Ці експонати голоду в СССР Уряд УНР з меморандумами розсилав до Ліги Націй та по цілому світі, хоч той світ був на все глухий…