Петро Мірчук - НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том - 1920-1939)

[20] Для прикладу: в листі до Є. Онацького з датою 29 квітня 1930 року, опублікованому в спогадах Онацького п. з. „У вічному місті” та в збірнику Організації полк. А. Мельника п. з. „ОУН 1929-1954”, стор. 178, полк. Є. Коновалець писав: „Божевільну теж кампанію ведуть проти нас радикали в краю й „Оборона України” в Америці. Оливи до вогню додав Мартинець своїм виступом проти радикалів у „Розбудові Нації” й дав їм багато арґументів проти нас”.

[21] Ген. Алєксєя Кутєпова схоплено в Парижі 26 січня 1930 року так спритно, що хоч для ознайомлених із справою не було найменшого сумніву, що його схопили й вивезли до СССР большевицькі аґенти, то жодного об'єктивного доказу на це не було. Слідство лише устійнило, що в схопленні допоміг хтось із співпрацівників Кутєпова, бо, як зізнали свідки, генерал добровільно всів до авта, що ним його аґенти ҐПУ в білий день вивезли з Парижу.

[22] В. Михальчук ширив поміж членами ОУН підозріння, що інж. М. Сціборський є большевицьким провокатором.

[23] У виданій соціял-радикалами брошурі Я. Кутько п. н. „Пекельна машина в Роттердамі”, 1953 р., частина II, переповідається справу перебування В. Михальчука в УССР та зміст його „заяви” і, промовчуючи його членство в ОУН та його викинення, пишеться: „Ця справа була загально відома. Її можна було вичитати в часописах і призадуматися та навчитися дещо. Як знаємо з роттердамської драми, відповідальні керманичі ОУН за кордоном, видно, публічної сповіді Василя Михальчука про його ролю „зв'язкового” з еміґрацією і „підпіллям” не читали”. Це, очевидно, крайня нісенітниця, бо відповідальні керманичі про справу В. Михальчука не тільки „читали в пресі”, але, – як це виразно свідчить наведене нами звідомлення у „Розбудові Нації”, – цю справу ґрунтовно просліджували ще заки в українській пресі появилася „заява” Михальчука.

[24] Цікаві матеріяли про це опублікував на сторінках „Свободи” від 23 травня до 10 липня 1958 року проф. Є. Онацький, а саме: свідчення Дм. Андрієвського, Яр. Барановського, М. Сціборського та інших членів ПУН-у.

[25] О. Сеник-„Грибівський” у своєму свідченні подає, що під час його розмови з Хом'яком у Фінляндії в липні 1935 року Хом'як „висловлював жаль при тому, що Полковник ні разу з ним не бачився”. Подібно свідчить і Я. Барановський: „Хом'як хотів зустрітися з Вождем. До цієї зустрічі не дійшло”. Відбулася тільки телефонічна розмова полк. Коновальця з Хом'яком-„Найденком” (див. Є. Онацький: „Шляхом на Роттердам”, „Свобода”, ч. 10, 6 червня 1958).

[26] Через це його називано „Павлусем” та „Приймаком”.

[27] У зредаґованій Ол. Ольжичем-Кандибою в серпні 1938 і виданій при кінці того ж року брошурі подано на стор. 38, що „з боку ОУН проведено слідство в справі вбивства Вождя”. Нам досі не доводилося зустрічати документів того слідства, ані устійнити, хто його проводив. Опубліковані в 1958 році Є. Онацьким („Свобода”) зізнання Я. Барановського, Дм. Андрієвського, О. Сеника, М. Селешка, Р. Сушка та інших, були складені щойно весною і літом 1939 року, перед назріваючим розламом в ОУН.

[28] Див. канадійський „Український Голос”, ч. 44 з 1951 р., названу працю Д. Соловея. Погляд Я. Барановського про Полуведька та вияснення „Коника” вказують, що організація полк. Мельника остаточно визнала Полуведька большевицьким аґентом. Чому, одначе, цю підозрілу людину вони вислали разом із Сеником і Сціборським до Житомира і яка роля Полуведька в загибелі їх, як „виявленого большевицького аґента”? Це питання залишається невиясненим.

[29] М. Селешко у своїх свідченнях, між іншим, подає: „Для характеристики Полуведька цікаво ще відмітити, що він, отримавши раз від Оршана-Чемеринського інструкції для української націоналістичної преси, як вона повинна б зображувати совєтсько-українську дійсність, зразу подумав, що тут щось нечисте. Інструкції були складені так, що вони являли собою нібито большевицькі напрямні для пропаґанди большевизму за кордоном. Оршан склав їх на підставі балачок Павла в берлінському семінарі, а Полуведько схарактеризував їх як чистої води большевизм. На тій підставі він робив висновок, що з Оршаном не все в порядку”. Є. Онацький додає до того, що повідомлений про це полк. Коновалець звелів видані Оршаном інструкції стягнути й більше такого не робити.