Петро Мірчук - НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том - 1920-1939)

[10] „Світла і тіні ОУН”, стор. 63.

[11] Свідчення Володимира Ґерети – „Новий Час” 16. 6. 1937.

[12] Сівши на коника революційної радикалізації проти „опортунізму” Крайового Команданта УВО, полк. Сушка, провокатор Роман Барановський мобілізував також колись довір'я до своєї особи й одночасно збирав для себе перегляд однодумців радикалізації, тобто людей з крайньо революційними переконаннями, особливо інтересних для поліції.

[13] Копач був у 1933 році арештований і переслуханий аґентами з відділу для українських справ. Через нахабство аґентів їхні зустрічі з Копачем могли бути випадковими – і це організаційний суд брав до уваги. Але вони могли бути також наслідком зобов'язань і домовлень під час ув'язнення Копача. Детайлі були предложені розвідчим референтом Мартинюком організаційному судові. Фактом є, що в час вивозів нотованих поліцією націоналістів до концтабору в Березі, Копач був чомусь „переочений” і залишений на волі.

[14] „Новий Час” 8. 6. 1937 р.

[15] „Новий Час” 13. 6. 1937

[16] 25 липня 1934 року.

[17] „Новий Час” 8. 6. 1937, стор. 4.

[18] „Новий Час” 15. 6. 1937.

[19] Становище ОУН з'ясував В. Ґерета на організаційних сходинах так: „Є вказане, щоб Організація припинила свою діяльність з уваги на близький процес в справі вбивства мін. Пєрацького”. – „Новий Час”, 4. 6. 1937.

[20] Факт, що переважна більшість комунарів, проти яких звернулася відплатна акція українських націоналістів, були жидами, пробували використати ворожі українському націоналізмові польські, жидівські, а навіть деякі українські часописи для поширення брехні, що, мовляв, українські націоналісти організують протижидівські погроми. Та всім об'єктивним спостерігачам було очевидним, що провідні кадри комунарів на ЗУЗ на 90% складають жиди. Тому вони падали жертвою відплати не за те, що були жидами, а за те, що були комуністами на послугах Москви.

[1] Від серпня до грудня 1935 р. він був в'язнений у Березі Картузькій, а 1-го серпня 1937 року він був арештований у своєму родинному селі Мізунь, де працював у мануфактурному відділі місцевої кооперативи. Його арештовано таки в крамниці, відвезено спершу до Львова, а звідтіля до Дубна на Волині.

[2] Цей і наступні розділи є редакційним доповненням.

[3] „Діло” від 12.1.1937 р. подає його прізвище як Довжаниця, а від 16.1.1937 р. в новинці про проголошення вироку як Делзанець. Також „Неділя” від 24.1.1937 р. подає, що засуджено: „Іридіона Делзанця та Антона Середу по 3 роки”.

[4] „Неділя” від 12.9.1937 р. подає прізвище підсудного: „Кохановський”, „Діло” від 1.9.1937 – „Коханський”.

[5] Процес проти Петра Левчука і 12 товаришів закінчився 15 січня 1937 р. присудом рівенського суду. (Стор. 455).

[6] За звідомленням „Діла” від 17.12.1937.

[6] „Діло” від 13. 1. 1938 р.

[7] Цифра неточна: в обидвох рівенських процесах засуджено 10 + 52 костопільців на загальну кару 40.5 + 292 = 332.5 року в'язниці.

[9] „Америка”, ч. 123, 28 жовтня 1937.

[10] „Америка”, ч. 136, 27 листопада 1937.

[1] Термін „Крайовий Провід ОУН” був у ті роки поточно обживаний на окреслення „Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ” (ред.)

[2] Див. розділ „Арешти й засуди – січень 1935 – вересень 1939”.

[3] Арештована большевиками 1940 р. і заслана з сестрами.

[4] Пізніший командир УПА, знаний під псевдом Шелест.

[5] Повішений тітовськими партизанами в Заґребі в 1945 році.

[6] „Неділя” від 15.11.1936 р. не подає дати процесу.

[7] „Діло” за 1 травня 1937.

[8] „Неділя” за 21.XI.1937 р. не подає дат процесу Фуйтули ні Балка.

[9] „Америка”, ч. 25, 4 березня 1937.

Онуфрій Максимів після відсидження судового присуду за саботажну акцію був приділений в 1938 році до праці в робітничому секторі ОУН. Про неї згадує він у своїй розповіді, опублікованій З. Книшем (З. Книш: „Голос з підпілля” (Розповідь Кривоноса), вид. „Срібна Сурма”, Торонто) таке:

„Було у Львові старе, всіми забуте робітниче товариство „Сила”. Десь колись заложили його якісь ініціятори, мало воно затверджений владою статут і свою домівку, але з роками зовсім завмерло і в половині тридцятих років уже ніхто про нього не знав. Аж відгребали його націоналісти. Робітничого українського елементу у Львові більшало тоді з кожним місяцем і переважно були це молоді люди, свідомі національне, що не піддавалися комуністичній пропаґанді... Виринула тоді на обрії трійка молодих, енерґійних робітників-націоналістів. Були це політичне вироблені й ідейні молоді хлопці: Юліян Петречко, Музика й Іванчук... Завдяки зусиллям цієї трійці праця в товаристві дуже пожвавилася. Товариство придбало нову велику домівку, видавало власний орган п. н. „Гомін Басейну”, що з цензурних причин друкувався у Львові, але виходив у Бориславі, відповідальним за нього був один з двох братів Гладиловичів, правників у Дрогобичі. В скорому часі товариство дістало стільки членів, що первісна трійця організаторів не в силі була б опанувати їх ідейно й організаційно. Стояла вона в зв'язку з ОУН і звідти мусіла дістати поміч. Ідейну опіку над товариством виконував, мабуть, Василь Качмар, колишній редактор „Українського Голосу” в Перемишлі, засуджений пізніше на п'ять років тюрми, а в тому часі працював він у редакції „Нашого Прапора” в видавництві Івана Тиктора у Львові. Він частенько заходив до „Сили” з рефератами на освітні, політичні й суспільно-організаційні теми і з ним я, на доручення ОУН, увійшов у зв'язок. Мені було зручно це діло робити з двох причин: поперше якийсь час Петречко працював у фабриці мила, я мав добру нагоду без нічийого підозріння кожного дня з ним стрічатися й обговорювати всякі організаційні справи...