Александр Удовиченко - Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921

Під час перемир'я було заключено договір між Урядом УНР та Російським Політичним Комітетом у Польщі, на чолі якого стояв Б. Савинков, видатний протибільшовицький діяч і організатор.

Комітет той визнав незалежність України, а сформовані ним на території Польщі російські військові сили підпорядкував командуванню Армії УНР. Ці сили складалися із двох піхотних дивізій та однієї кінної, які й увійшли до складу Української Армії як Окрема Російська Армія під командуванням генерала Перемикіна. Ця армія перебувала в стадії формування. Лише одна кінна дивізія була готова до бойових дій. Складалася вона з російських старшин і солдатів, що з відділом генерала Бредова (Добрармія) перейшли на територію Польщі в лютому 1920 року, з примусово мобілізованих до Червоної Армії донських козаків, що перейшли на бік Польської Армії, та ін. Усього в складі її здатних воювати було до 3000 піхоти, до 800 кінноти при 12 гарматах. Уперше російські й українські війська, маючи кожне своє окреме політичне завдання, розпочали співпрацю проти спільного ворога. Армія генерала Перемикіна мусила оперувати на лівому крилі Української Армії в напрямку Проскурів – Вінниця. На жаль, з огляду на незакінчене формування, ця армія, крім одної кінної дивізії, лише частково взяла участь у боях.

Правдоподібний стан ворожих сил перед фронтом Української Армії на 10 листопада був такий: 1. У першій лінії – до 10 000 багнетів і 1300 шабель. 2. У другій лінії – до 9000 багнетів, до 800 шабель. 3. Дальші армійські резерви – до 6000 багнетів, до 3000 шабель. Усього – до 25 000 багнетів, до 5000 шабель при 100-120 гарматах.

Найбільшою небезпекою для Української Армії була численна ворожа кіннота, яка, використовуючи багато прогалин на фронті, могла легко проскочити в наше запілля та завдати великої шкоди. Відсутність амуніції в наших військах надзвичайно збільшувала цю небезпеку. Крім окремих кінних полків, прикріплених до піхотних дивізій, командування 14-ї совєтської армії мало в своєму розпорядженні армійську кінноту, а саме: 8-у кінну дивізію, Башкирську бригаду, бригаду Котовського та ще одну бригаду точно не встановленої назви.

Особливу небезпеку являла собою 8-а кінна дивізія в складі до 3000 шабель, яка мусила відіграти таку роль на фронті Української Армії, як кінна армія Будьонного на фронті польських військ. Наша розвідка встановила місце її розташування в районі Красного, за серединою фронту Червоної Армії.

Загальне завдання 14-ї армії було таке: знищити Українську Армію, відрізавши їй шляхи відступу до кордонів Польщі.

Увечері 9 листопада червоні частини почали вести енергійну розвідку.

Фронт Української Армії.Сили Української Армії на 10 листопада складалися з 3888 старшин, 35 259 козаків, з них озброєних – 2100 старшин, 9313 піхоти, 2560 кінноти при 74 гарматах, 8 автопанцерників, 2 бронепотяги, 3 літаки.

Отже, за браком зброї половину складу армії не було використано в бойовій лінії.

Українська Армія займала фронт від Могилева через Ялтушків до Літина (на захід від останнього) – простір до 120 кілометрів.

В оперативному відношенні Українська Армія була поділена на три групи:

1. Права – з 3-ї і Кулеметної дивізій (від Дністра біля Могилева до Шаргорода). Командир генштабу генерал О. Удовиченко.

2. Середня – з 5-ї і 6-ї дивізій (від Шаргорода до Бара). Командир генштабу генерал М. Безручко.

3. Ліва – з 1-ї Запорозької та російської Кінної дивізій (від Бара до Літина). Командир генерал Базильський.

У резерві: 2-а, 4-а піхотні дивізії та Окрема Кінна дивізія.

Загальним завданням Української Армії було: відкинути ворога за річку Буг.

З огляду на незакінчену мобілізацію Українська Армія має переходити в наступ поступово, а саме: права група – 11 листопада, а решта груп – 12-го. Якщо ворог розпочне наступ 10 листопада, то відбивати його короткими контратаками.

Перехід у наступ Української Армії з 11-12 листопада було великою помилкою з боку нашого командування, бо вже 10 листопада ворог перебрав ініціативу.

Розвиток подій на фронті в загальних рисах мав такий вигляд:

Ранком 10 листопада якраз у місці стику між правою й середньою групами в районі Шаргорода в одну з прогалин на фронті рушає 8-а кінна совєтська дивізія в напрямку Лучинець. Лівофлангова 9-а бригада 3-ї дивізії вступає в бій. На початку бою 9-а бригада мас успіх, але, вистрілявши всі набої, вона беззахисно гине під шаблями ворога. Старшини і козаки виявили надзвичайну хоробрість і витривалість та останньою кулею кінчали своє життя, щоб не попасти в полон.