Александр Удовиченко - Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921

12 жовтня з наказу командарма всі групи перейшли в наступ з таким завданням:

Ліва група (ген. Загродський) мусить оволодіти районом Летичів-Літин.

Середня (ген. Безручко) – районом Ялтушків-Бар.

Права група (ген. Удовиченко) – прорвати ворожий фронт, випустити в запілля ворога Окрему кінну дивізію та вийти на лінію залізниці Могилів-Жмеринка.

Ворог зустрів наступ наших груп контрнаступом, але вже 14 жовтня перемога була на боці наших сил. Ворог розпочав відступ, затримувався на кожній межі й уперто боронився. Незважаючи на це, українське військо поволі відтискало ворога на схід, особливо вдалі були акції правої групи, яка низкою атак цілковито нищила ворожі частини та вже вийшла на лінію Яруга-Шаргород, готуючи свою кінноту для рейду в напрямку на Вапнярку.

Ще 16 жовтня командарм попереджає частини, що між Польщею та Совєтами, очевидно, буде укладено перемир'я, яке, певно, наступить 18 жовтня, тому армія мусить бути готовою до цього, бо тоді, як це станеться, воно відіб'ється й на фронті Української Армії.

З цих причин, незважаючи на свою втому, наші дивізії рішуче продовжували наступати. Разом з тим і Червона Армія, розуміючи стратегічну ситуацію, в якій опиниться Українська Армія в момент перемир'я, і значення для останньої її плацдарму, напружує всі зусилля, щоб стримати наш наступ.

На всьому фронті Української Армії йдуть жорстокі бої, в яких українські дивізії виходять переможцями. 18 жовтня Українська Армія доходить до лінії Яруга, Ялтушків, Літин. Ворог відступав скрізь, та раптом 18 жовтня частини одержують наказ: Армії УНР припинити бойові дії проти червоних військ 18 жовтня о 24 годині.

Перемир'я наступило в той час, як 14-а совєтська армія була нами розгромлена, коли для руху Української Армії на схід майже не було перешкод. Ще кілька днів, і в руках нашої армії опинилися б залізничні вузли стратегічного значення, такі, як Жмеринка й Вапнярка. На фронті Української Армії перемир'я наступило не відразу, бо ще 19 жовтня на багатьох відтинках фронту йшли бої. Українські частини, незважаючи на наказ, не змогли стримати свого розгону і намагалися зайняти найкращі межі для своїх позицій. Ще ранком 18 жовтня на багатьох фронтах дивізії з'явилися парламентарі від червоних військ із попередженням, що о 24 годині мусить наступити припинення бойових акцій. Це свідчить про переляк ворога перед перспективою подальшого просування Української Армії на схід.

Цей переляк червоного командування і його запобігання перед Українською Армією відразу зникли, як тільки перемир'я було заключене. Червоне командування взяло відразу в переговорах з Українською Армією нахабний тон.

Верховне командування Польської Армії, боячись, що після підписання акта про перемир'я Червона Армія може не припинити своїх бойових дій проти Української Армії, в нагальному порядку висилає на фронт кожної української дивізії по одному куреню польських військ, щоб цим засвідчити, що в разі продовження бойових дій проти українських частин червоні війська ведуть акції і проти польської армії та таким чином зірвуть перемир'я. Але цей джентльменський чин до свого союзника з боку поляків був зайвий, бо Червона Армія не мала в той час сил, була розбита та потребувала хоч короткого спочинку для укріплення свого фронту, щоб після підписання мирного договору розправитися з Українською Армією. Отже, 19 жовтня надвечір на фронті врешті наступила тиша. Перемир'я було заключено до 9 листопада.

У Ризі розпочалася конференція між Польщею й Совєтами. На вимогу більшовиків до складу делегації не було допущено делегатів від Уряду УНР. Уряд Польщі погодився з цим. Однак до складу своєї делегації більшовики демонстративно включили голову фіктивного Українського Радянського Уряду товариша Раковського.

Недопущення на конференцію делегації від УНР свідчило, що проблема подальшої боротьби Української Армії й доля її будуть вирішені залежно від інтересів двох сторін (Польща - Совєти) у відсутності третього чинника, що брав участь у війні, та, певно, і на рахунок його. Але тим часом оборону інтересів Уряду УНР та його армії мусила взяти на себе польська делегація. Про те, що мирний договір буде заключений, не було жодного сумніву, бо московська Червона Армія була небоєздатною, а внутрішнє становище в Совєтах рішуче вимагало миру.