Володимир Дрозд - Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок

Здесь есть возможность читать онлайн «Володимир Дрозд - Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Биографии и Мемуары, Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Нова автобіографічна повість відомого українського письменника, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка, весела, дотепна, читається легко, захоплює гострим сюжетом. І водночас, як і більшість творів В. Дрозда, це річ серйозна, це — сміх крізь сльози. Це — глибоко-аналітична, правдива розповідь про долю славного літературного покоління шістдесятників.

Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Наслухавсь на курсах, як і про що треба писати, я через два місяці повернувся до Києва. Дочці виповнилося три рочки. Вона дуже хотіла мати песика. Я поїхав на Куренівку, де тоді був ринок, і купив за червінця щеня. Орієнтувався на чоловічу стать, але мене одурили, удома виявилося, що стать — протилежна. Зайшлося про ім'я для щеняти. Я згадав безсмертні слова геніальної поетеси з гуртожитку Літературного інституту і наполіг, щоб назвати надбання — Музою. Це, звичайно, було блюзнірство — називати пса іменем богині, покровительки мистецтва і наук. Адже не хто інший, а Музи надиктовують нам, письменникам, високі думки і дарують натхнення. Зате тепер я міг з насолодою повторювати фразу юної московської поетеси: «Поки моя Муза зі мною, мені нічого не страшно…»

У Музи, до речі, проявився бездоганний літературний смак. Вона полюбляла мед. Я брав часопис або колективну збірку оповідань і перед приходом гостей позначав краплею меду сторінку, де починався мій черговий безсмертний опус. Коли гості з'являлися, я клав часопис чи збірник на підлогу і запитував у собачки: «Музо, який з надрукованих тут творів ти вважаєш найталановитішим?» Муза безпомилково, гортаючи сторінки писком, знаходила моє творіння. Такий же фокус я одного разу продемонстрував перед Гуцалом. Позначивши медком одне з Євгенових оповідань, я звернувся до хвостатого критика з таким запитанням: «Музо, а який твір тобі здався найменш вдалим у цьому номері часопису?» Звичайно, Муза одразу найшла твір нашого славного новеліста-лірика. Євген Пилипович опісля не один рік дивився на мене, як Муза на віник. Віника вона не любила, бо віником підмітали підлогу в коридорі, де стояла її картонна хатка…

Коли ми придбали хатину в Халеп'ї, першої ж весни на садибі майбутнього Музею живого письменника з'явилася і наша Муза. Втім, перше її знайомство із живим світом природи не було щасливе. Собачка проявила себе як виключно міська жителька, породження асфальту. Побігши навздогін за метеликом, вона заскочила у кущ кропиви, обпеклася, заскавчала, заплакала. Опісля обминала кропиву сотою дорогою. Життєвий досвід — найцінніший досвід як для письменника, так і для його Музи. Наступного літа натхненниця моєї творчості трохи не загинула. Помандрувавши зі мною на круті наддніпрянські пагорби, вона, метка, бо — юна, вчасно не загальмувала свого бігу і посунулася по стрімкому урвищу глиняного кар'єру — метрів зі сто. Збігаючи околишньою дорогою донизу, я подумки прощався із Музою. Але доля її порятувала, в ім'я, звичайно, української прози, яку вона допомагала мені творити ще довгі п'ятнадцять літ. Муза була жива, хоч і контужена падінням, геть у глині. До самого двору я ніс Музу на руках. Але у дворі вона випорснула з рук і побігла стежкою до хати, звично вимахуючи маятником хвостика.

І був ще один, чи не найсумніший, день у житті моєї Музи. Мою дочку, велику гуманістку у ставленні до тварин, рослин, комах (навіть до тарганів), вкусило скажене лисиченя. Лисиченя конало на Витачівській дорозі. Орися вхопила його на руки, пригорнула… Дочку мою порятував Юрій Щербак, тоді ще — епідеміолог і письменник. Ми усім сімейством (уже народився син) на оспіваному мною колгоспному «газику» помчали до Києва. Наїхало лікарів. Дітей разом з дружиною поклали до лікарні. А Музі консиліум ветеринарів і епідеміологів виніс смертний вирок. Боялися, що й вона заразилася от хворого на сказ лисиченяти. Домовилися з ветеринарною службою, що вони приїдуть до нас додому і, як делікатно мовиться у цих випадках, присплять собачку. Навіки. Я не міг себе примусити бути при цьому присутнім. Подзвонив Миколі Сулимі, критикові і літературознавцеві, а за сумісництвом — і моєму кумові, попросив узяти на себе цю тяжку ношу. Впустивши до квартири Миколу, я мовив трагічним голосом: «Ну, Музо моя, прощай назавжди…» І — пішов, причинивши двері, як віко труни. І бродив по Києву годин зо три. І випалив коробку сигарет. Останню досмалював уже на сходах, піднімаючись на свій четвертий поверх. І раптом, ще зі сходового майданчика, вчув дзвінкий, веселий гавкіт натхненниці своїх романів і повістей. Микола Сулима розповів по телефону: «Ваша Муза щось знає, їй-бо… Вона вчула кроки ветеринара і сховалася під шафу, у самий куток. Що ми не робили, а виманити її звідти не могли. Тоді ветеринар махнув рукою: «Що ж, не судилося їй померти молодою. Хай господар не виводить її на вулицю, з тиждень спостерігає. Може, й минеться. Лікарі — вони часто перестраховуються».

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


libcat.ru: книга без обложки
Володимир Дрозд
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Дрозд
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Дрозд
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Дрозд
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Дрозд
Володимир Дрозд - Життя як життя
Володимир Дрозд
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Дрозд
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Дрозд
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Дрозд
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Дрозд
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Дрозд
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Дрозд
Отзывы о книге «Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок»

Обсуждение, отзывы о книге «Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x