Роман Коваль - Тернистий шлях кубанця Проходи

Успіхи Агапієва викликали заздрість у наказного отамана Осецького, а відтак і простеляли шлях у пекельну пастку, яку свідомо чи несвідомо готували мстиві, позбавлені військових талантів малороси. «С. Петлюра, генерал Осецький і Штаб Дієвої Армії зі свого боку робили все, щоб розбити і розшматувати Північну армію…» — стверджував Оскілко [77, с. 46].

28 січня прихильники більшовиків у кількох місцях зруйнували колію між Овручем і Коростенем. Це справило погане враження на козацтво. Чорний курінь одразу почав сіяти провокаційні чутки, що ворог відрізав військо від бази. Остаточно деморалізувався Наливайківський курінь під командою колишнього волосного писаря Сумчука, який чомусь називав себе полковником.

55-й Народного визволення полк «уважав після повалення гетьманського уряду боротьбу з большовиками непотрібною». Не бачив сенсу в боях проти червоних і 2-й піший полк імені Володимира Винниченка, а Чорний курінь смерті отамана Гуцула тільки й думав, як дременути з фронту, щоб у запіллі грабувати «буржуїв», а якщо неохоче віддаватимуть майно, то й нищити їх [94, арк. 955].

«Чорноморський технічний курінь провадив «реалізацію» набутого майна, — домальовував картину загального розкладу Василь Прохода. — Залоги бронепотягів вимагали перед виїздом на позицію горілки. Тільки Звягельська гарматна батарея, Запорозька кінна сотня й у деякій мірі Франківський курінь не ухилялись од виконання наказів» [94, арк. 955].

Не краща ситуація була і в червоних частинах, які відійшли від Овруча. Один більшовицький полк замітингував. Промовці висловлювали думки, що «вкраїнські частини — (це) не білогвардійські банди, а військо демократичної республіки. Значить, може бути шлях до порозуміння». Тож і вислали червоні делегацію з п'яти колишніх старшин російської армії [94, арк. 955].

Надвечір 29 січня посланці підійшли до сторожової охорони Наливайківського куреня. «Наливайківці на власну руку вступили в переговори з большовиками…» [94, арк. 955 зв.]. І після опівночі допровадили їх до штабу групи на станцію Коростень-Подільський. Складалася делегація з двох латишів, росіянина, білоруса та українця. «Скромний одяг, шляхетні риси обличчя й якийсь тужливо-сумний погляд сірих очей, особливо в латишів, приваблювали кожного, — згадував Василь Прохода. — Помітно було, що брехня й брудний егоїзм соціальної революції мало діткнулись до них. Вони не перетворилися на звірів, а залишилися людьми й, можливо, були останніми ідейними борцями в рядах більшовиків» [94, арк. 955 зв.].

Почав латиш:

— Мы — делегаты советского полка. Мы пришли к вам, товарищи, с мирной целью. Воюем мы друг против друга и сами не знаем зачем. Нам говорили, что вы угнетаете рабочих и крестьян, защищаете буржуазию, хотите возобновления капиталистического строя… Теперь же мы узнали, что вы — республиканцы-демократы и боретесь за свободу своего народа. Почему мы воюем между собой, если наши демократические принципы общие?

— Запитайте своїх комісарів, чому вони силують вас іти з огнем і мечем на вкраїнську землю й душити Вкраїнську Народню Республіку, — відповів начальник штабу групи сотник Прохода.

— На митингах в наших полках мы решили заключить с вами мир и не воевать больше…

— У свій час уряди наших республік про це говорили, а я особисто не маю права без дозволу вищого командування вести з вами переговори, — відрубав полковник Антін Пузицький.

— Радимо вам неофіційно: повертайтеся до своїх частин, — додав Прохода. — Передавайте своїм товаришам, що ми не є жодними капіталістами чи їхніми наймитами і не маємо ніякого наміру йти війною проти вас. Ми лише обороняємо нашу Батьківщину від вас.

— Нет, мы не можем возвратиться ни с чем. Если вы не можете вести с нами переговоры, разрешите нам поехать к вашему командованию. Может, мы там договоримся.

— Спочатку я мушу запитати дозволу штабу фронту. А поки ви будете затримані й перебуватимете під охороною до розпорядження головнокомандуючого, — сухо мовив полковник.

Командувач Коростенською групою Антін Пузицький сентименту до більшовиків, нехай і ідеалістів, не мав. Більше того, він розумів, чим можуть закінчитися для нього і Василя Проходи несанкціоновані переговори, навіть якщо делегати були людьми високих чеснот. Тож наказав комендантській сотні сірожупанників оточити наливайківців, які вступили в переговори, і дати кожному, в тому числі й старшинам, по 100 драчів (шомполів) та замкнути до вагона.