Юрко Тютюнник: Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

Зам'ятіна таки повалили. На місце його прислали з Одеси полковника Кондратьєва (москаль). 3 новим начальником залоги я не мав нічого спільного. На нових виборах до залогової ради переміг блок наших ворогів. На таврійському губерніальному з'їзді перемогли російські соціалісти- революціонери. Одне слово, ми не витримали наступу наших ворогів і повинні були зійти до ролі меньшости. В залоговій раді, в штабі залоги, в полках і ротах готовилися ліквідувати «раз'єдінітєлей, провокаторов, сепаратістов» та інших страшних людей, тобто нас. Не спали й ми. Мацько повернувся з Києва. Побув він у столиці більше тижня. Був і на Першому Українському Військовому З'їзді (5 травня), як представник нашого клубу. Мацько зробив перший звіт президії клубу, а потім у головних рисах про те ж розповів зібранню депутатів. Нас цікавив кожний факт, кожне слово, кожна думка, що походила з Києва, де повинен би бути мозок нації. Подібно до нервів, ми готові були передати в маси зарядження центру і самі прийняти участь у виконанню. Доходило до дрібниць. Питали:

— А який собою Винниченко? Петлюра? Міхновський? Ол. Степаненко?.

М. Грушевського всі вважали майже за генія. Хотілося, щоб там у Києві всі були геніями. І ми вірили, що там вони дійсно є. Але головного, якраз того, за чим їздив, не привіз Мацько. Не привіз ні директив, ні інструкцій, ні наказів. В новоутвореному Українському Генеральному Військовому Комітеті Мацькові тільки порадили: «Продовжуйте працю, як і до сього часу — організуйтеся». У Києві чи не хотіли, чи не вміли зрозуміти, що ми вже пройшли перший організаційний період, вже відокремили «наших» від «чужинців», вже знайшли себе: пройшли період, коли революційна маса сама стихійно організується і не потребує вказівок зверху; ми мусіли перейти в нову фазу боротьби за дальшу організацію, а боротьба, навіть стихійна, вимагає координації. Не знаючи ні остаточної мети, ні хоч би якогось загального плану, ми могли занадто сміливо виявити ініціативу і тим пошкодити загальній справі. Психологія революційних мас на початку боротьби є така, що вони вірять в існування загального плану. Ця доля не минула й нас. Ми вірили. Навіть у думках ми не хотіли припустити, щоби наші «національні проводирі» не мали ніякого плану. 3 того, що нас збиралися ліквідувати і що ми не мали наміру ліквідуватися, для нас було зрозумілим, що справа не обмежиться одними зборами, резолюціями, та паперовими протестами. Не виключена була збройна сутичка і, розуміється, кров. Треба було ж не спасувати на першій же репетиції. Залежало від нашої постави. До сього часу москалі уступали перед нашою рішучістю. Тактику не варто було міняти. В час, коли конечними були швидкі рішення, президія клубу сиділа над привезеними Мацьком газетами та листівками і студіювала їх, бажаючи знайти там відповідь на те, чого не привіз Мацько з Києва, бажаючи по промовах, відозвах, резолюціях і статтях, видрукуваних там, відгадати й ціль, що ставив собі київський центр, і план і тактику його. Але чим більше закопувалися ми в премудрість, яку розповідали політики в своїх промовах та резолюціях, яку викладали газетні писаки в різних партійних і непартійних органах, тим густішим туманом вкривалося те, чого ми шукали. Силою обставин ми примушені були шукати на шпальтах газет того, чого там не було, та власне й не повинно було бути. Якимсь загадковим хаосом повівало з Києва, і ніхто з нас не знав, чи той хаос є наслідком дійсного хаосу в головах керманичів політичних груп і партій, що об'єднувалися в Центральній Раді, чи може якась геніальна рука навмисне утворює той хаос, маючи на меті з хаосу витворити нові форми життя нації. Перше ми тільки умовно припускали, а в друге вірили. Поперед усього урядові заяви. Ось Союз Українських Поступовців, що взяв на себе ініціативу утворити Центральну Раду, закликає:

— Українці! Громадяни! Підпирайте новий державний лад, бо він і тільки він несе волю Україні й що більша наша участь у йому, то ширших прав собі здобудемо!

Отже виходило, що повинні ми підпирати той лад, що збирався ліквідувати нас. «Поступовці» збиралися йти по дороговказам, залишеним Кочубеями, Искрами, Носами. які теж дбали про свою участь у державному ладі Петра І, що був теж для свого часу «поступовим». А конференція української соціал-демократичної партії (4–5 квітня), визначаючи соціальний ідеал і нашу програму говорила:

— Конференція української соціал-демократичної партії з цілою непохитною рішучістю видвигає давне домагання партії — автономію України. і дозволяє товаришам по партії піддержувати принціп федеративної будови російської демократичної республіки і піддержувати автономічні змагання інших націй.