— А все таки національний принцип при комплектуванні війська велика річ. Не тільки за час революції, а навіть і за весь час війни мені не довелося бачити кращого ладу, як у вас на святі.
Та закінчилося свято тим, чого не сподівався ні полковник Кондратьєв, ні хто-небудь інший з наших ворогів. По параді перед військом виступили з привітами делегації від сусідніх організацій. Потім говорив член президії нашого клубу поручник Т. Промова останнього була і коротка і проста. Він сказав:
— Панотець читав у Євангелії — просіть і дасться вам, шукайте і знайдете, добивайтеся і відчинять вам. Ми шукали і знайшли себе — з'єдналися поміж собою. Просили у Керенського дозволу сформувати український полк, але нам того не дано. Добивалися в двері, та нам ніхто їх не відчиняє. Що маємо робити? — Панове! маємо силу. так ламаймо ж двері!!!
Громове «слава» перервало промову. І довго розлягалося воно далеко навколо майдану. Коли затихло, промовець докінчив:
— Від нині ми не розійдемось. від нині ми складаємо Перший Симферопольський Полк імені гетьмана Петра Дорошенка.
Знову залунало «слава». За кілька хвилин полк маширував до касарень. Касарні були заняті. Над ними повівав синьо-жовтий прапор. А на дворі стояла варта, озброєна рушницями і кулеметами. В сотнях провадилося навчання і вправи.
Москалі заревли від люти. На бурхливому засіданні залогової ради винесено постанову зліквідувати нас негайно і то збройною силою. Але, як звичайно, від постанови ради до виконання не дуже мала дистанція була. До того ми також мали зброю і вміли нею володіти не гірше від наших ворогів.
До президії клубу прибув поручник Ібрагімов, голова татарської військової організації. Була то людина енергійна, рішуча. Як татарський патріот, він ненавидів москалів усією душею. Мав університетську освіту. Весь час татари підтримували нас. Тепер поручник Ібрагімов просив у нас поради і підтримки. Ми порадили йому робити те, що ми вже зробили, й обіцяли свою підтримку. Через два дні на мусульманському цвинтарі відбулося татарське свято. Мені довелося бути в складі нашої делегації, яку вислала президія клубу для привітання татар. Свято закінчилося маршем через місто до помешкань нашого полку, де татарам салютували наші частини. В той же день народився в Сімферополі окремий татарський курінь. Москалі остаточно втратили голову. Жиди і поляки оголосили нейтралітет. Москалі, «счітаясь с фактом», розпочали з нами розмови, «щоби запобігти непорозумінням».
30-го травня начальник залоги полковник Кондратьєв передав до президії клубу телєграфічний наказ Керенського про переведення мене «для пользи служби» в 228-й піший запасовий полк (м. Катеринослав). Штаб одеського округу вимагав мого від'їзду з м. Сімферополя на протязі одної доби. Президія клубу не знайшла корисним входити в конфлікт з вищою військовою командою, яку ми все ж таки визнавали, хоч і «о стільки — оскільки» і корилися їй, коли те нам не шкодило. На цей раз наказ Керенського нічого не псував нам. Я вже був вибраний делегатом на ІІ Всеукраїнський Військовий З'їзд і мав од'їхати і без наказу, тільки не до Катеринослава, а до Києва.
Їдучи до Києва, я заїхав і до 228 полку. Командир полку полк. Дренфельд, довідавшись, що я українець, висловив при мені ж своє незадоволення, що «в полк прісилают беспокойний елємент, когда я і так достаточно імєю такового». Не питаючись дозволу у полковника Дренфельда (не було надії одержати), я вибрався до Києва, а йому послав рапорт про від'їзд. Після закінчення з'їзду довелося залишитися в Києві, як членові Центральної Ради. Полковник Дренфельд мене більше не бачив, хоч і мав ще деякий клопіт зі мною. Зі з'їзду я від'їхав на три дні до Сімферополя, де зробив звіт зібранню депутатів і Громади. Мене питалися:
— Чи справді провідники Центральної Ради вважають шкідливим утворити самостійну українську державу? Чи то може політична тактика примушує заховувати те до певного часу?
Я не міг дати відповіді, бо й сам не знав ще того, про що мене питалися.
Більше не довелося мені бути в Сімферополі. Майже через рік я довідався, що Симферопольський Полк імені гетьмана Петра Дорошенка не піддався москалям в час муравйовської навали і, пробиваючись до Києва, загинув у боях під Олександрівськом та Синельниковом. Цю звістку передав мені товариш по праці, старшина полку п. Шиманський.
Другий Всеукраїнський військовий з'їзд. Перший Універсал
Ще в Катеринославі довідався я про те, що Керенський заборонив з'їзд. Тому то й виїхав на нього, не питаючись дозволу начальства.
Читать дальше