Юрко Тютюнник - Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

8. З огляду на тс, що люди, які працюють у Деренківському районному штабі, взяли на свою відповідальність весь хід по ня в районі в перші його часи, ризикуючи своїм життям, з'їзд вирішив затвердити і надалі цих людей на посадах, які вони займали до цього часу: Сокіл — отаманом і начальником районного штабу, Грозний — комендантом районного штабу, Квітка — помічником коменданта, Гайдамака — діловодом штабу і Тополя — начальииком господарської частий і визнали необхідним перейменувати назву штабу із Деренковецького і Деренковецько-Корнилівський районний штаб. Зібрання закрито в 6 годин вечора. Оригінал підписали: голова зібрання Певний, писарр зібрання Квітка.

З оригіналом згідно — комендант штабу Грозний».

Я навмисне вибрав постанови повстанців такого району, де не було представників міста. Ці повстанці не вчилися політичної премудрості на дореволюційних зібраннях студентів. Певно, їхні голові не були набиті різними теоріями про перебудову світу. Учила їх боротьба проти ворогів Батьківщини. Тільки в деяких рядках постанови помітний вплив революційної фразеології Однак цю фразеологію повстанці намагаються пристосувати до практичних вимог життя.

На початку постанов маємо нібито визнання «рад», але зараз же іде класична революційна фраза, що фактично зводить нанівець рака визнання. Український селянин визнає «ради» «остільки, оскільки» вони будуть творити його волю, А його ідеалом є, щоби вся влада належала йому, українському селянинові, і щоби вся адміністрація складалася з «наших людей — українців». Усе це, зрозуміло, червона Москва обіцяла дотримувати. Та наші повстанці неймовірні — вимагають гарантій не на папері та в словесних деклараціях, а у вигляді своєї національної армії, яка би підлягала своїй національній владі та стояла на сторожі суверенності нації.

У категоричній формі відкидається «незрозуміла комуна», хоч не забороняється охочим іти до неї. Найбільший демократ не зможе закинути антидемократичніеть такій позиції.

Рішуча постава проти бандитів, яких повстанці вважають однаковими з монархістами ворогами народної волі. А росіяни весь час називають наш поветанчий рух «бандитизмом»!

Вимога усунути від влади жидів, цих присяглих денаціоналізаторів, цілком зрозуміла. Опріч того, селянин бачив, що дев'яносто дев'ять відсотків жидів, котрі служили росіянам, виступали в ролі катів — чекістів. Ті жиди, що не були чекістами, виолуговувались перед червоною Москвою, збирали різні податки, розкладки, контрибуції з українського села і тим викликали певну реакцію в націоналістично настроєному еелі. Коли в майбутньому серед української нації прищепиться і розвинеться антисемітизм, то причини його треба буде шукати в тій ролі, яку відіграла жидівська молодь в часи найзапеклішої нашої боротьби за визволення.

Усі громадяни рівні перед заонами, але ті закони творить і проводить у життя сам український народ, тримаючи виключно в своїх руках владу.

Вимогою демократичного виборчого закону ще раз підкреслюється, що повстанці приймають тільки назву «рад» для своєї влади, вкладаючи в них свій зміст, який догори коренем псрсвертає «диктатуру пролетаріату» і навіть «трудовий принцип» рад наших есерів!

А вже зовсім не знайдете в постановах особливих симпатій до росіян і бажання «тєсного союза», про які весь час бідкаються «братья і русскіє». Навпаки, повстанці підкреслюють зовсім однакове ставлення до всіх народів світу, відкидаючи які б не були особливі стосунки до народів колишньої Російської держави.

Тільки сформулювавши свої політичні вимоги і поставивши над ними крапку, повстанці переходять до своїх хатніх справ. Згадується життя наших пращурів — запорожців, де одночасно творились закони внутрішнього життя, провадилось дипломатичне листування з головами різних держав, йшла поготівля до оборони своїх прав зброєю, і в той же час військо само клопоталося, щоби військова скарбниця та склади харчів не були порожніми.

Українська інтелігенція в своїй масі, заплутавшись у різних витворених чужинцями і витворених нашими ворогами теоріях, залишила революційні селянські маси на власну долю. І ми бачимо, що в якомусь нікому не відомому с. Деренківці збираються наші сільські «дядьки» і самотужки силкуються витворити підстави до кодексу законів Української Держави. Не можна заперечити, що їм те, хоч у частині, вдалося зробити.

Практичний розум і важкий досвід допомагав «дядькам» правильно орієнтуватись щодо політики своїх ворогів, і вони, відкидаючи незрозумілу «комуну», не воюючи проти назви «рад», вимагають гарантій і, не чекаючи згоди Москви з їхніми вимогами, самі творять гарантії організацією штабу війська.