Чи неможливо припустити, що якби наша армія оголосила себе червоною і віддалася до розпоряджень боротьбистів, то нам вдалося б організувати одну дужу Українську Армію? Українська Галицька Армія це зробила. Могли зробити і ми. Але чи була в тому рація? Документи і факти доводять, що такої рації не було. Така гра могла дати позитивні для нас наслідки тільки за умови, що боротьбистам вдалося б «обдурити москалів», або якби Москва не виявляла твердості і послідовності в знищенні української озброєної сили.
У деклараціях Москва не раз підкреслювала визнання самостійної України. У пункті першому «Резолюції ЦК Російської комуністичної партії про Радянську владу на Україні» говорилося: «ЦК визнає необхідним ще раз підтвердити, що РКП (Російська комуністична партія — Ю.Т.) стоїть на точці погляду визнання самостійності УРСР (Української Радянської Соціалістичної Республіки — Ю.Т.)». Та у пункті другому вже говориться про користь «найтіснішого союзу» і що «визначення форм цього союзу буде остаточно вирішене самими українськими робітниками і працюючими селянами». Ну а поки що пункт третій констатує, що «в сучасний момент відносини між УРСР і РСФСР (Російською Совітською Федеративною Соціалістичною Республікою — Ю.Т.) визначаються федеративним зв'зком». Однак центр ваги цієї резолюції є пункт шостий, де показуються зуби: «з огляду на те, що велика кількість зброї, яку має в Україні селянство, замість диктатури пролетаріату приводить до фактичного панування бандитського куркуля — найпершим завданням радянської влади в Україні є відібрання цієї зброї й зосередження її в руках робітничо-селянської Червоної Армії». Ми вже знаємо, що росіяни не визнають ніякої армії, опріч російської. Фактично резолюція домагається обеззброєння українського селянина і озброєння російського.
Виконавці цієї резолюції члени Російської партії Мануїльський, Петровський та Затонський, котрі були призначені Москвою як уряд для
України, у своєму «Маніфесті» визначають заслуги повстанців у боротьбі проти Денікіна і в захопленні гукають: «Вільна незалежна Українська Соціалістична Радянська Республіка знову воскресає. Право розпоряджатися своєю Українською Державою належить тільки робітникам і селянам України». Та їм не дає спокою озброєне українське село, і вони заповідають: «годі вже озброєним багатіям буржуям, нальотчикам-авантуристам, отаманам та батькам припиняти роботу місцевих волосних та сільських рад». Говорять ше про майбутні «вибори до четвертого з'їзду від робітників, селян та червоноармійців України», хоч на початку ж «Маніфесту» оповідають, що Української Армії немає і не буде, бо вона ««влилась» у Російську Червону Армію.
Поза гучними фразами про незалежність України, все ж долю Української Держави мав вирішувати російський червоноармієць, що мав завдання обеззброїти українську націю.
Призначений росіянами Київський Революційний Комітет одночасно з «Маніфестом» випустив відозву до селян, в якій говорить: «Радянська влада закликає вас вести безпощадну боротьбу з тими, що допомагали Денікінові, тобто з тими провокаторами і запроданцями, які хотіли намовити вас не давати хліба Червоній Армії». Вістря націлене на повстанців та Українську Армію, які не тільки «хотіли намовити», а просто видирали у Червоної Армії хліб, вкрадений в українського селянина.
На згаданому вже з'їзді партизанів Черкащини 20 січня 1920 року представник Москви Яковенко зазначає, що «мета з'їзду є припинення партизаншинн, бо партизанщина зробила те, що повинна була зробити, — допомогла регулярному Червоному Війську вигнати ленікінців» [30] «Вісті Черкаського повітового військово-революційного комітету» ч. 10. 24 падолиста 1920 року.
.
Демагогічна фразеологія всіх отих «резолюцій», «маніфестів», «відозв» і «заяв» забивала памороки багатьом нашим політичним діячам. Важка для нас ситуація сприяла тому. За весь час походу армія не зустріла ні одного політичного діяча, який би у категоричній формі заявив про недопустимість підняття армією червоного прапора. Навпаки, були такі (п. Феденко), що при важкій ситуації радили працювати з боротьбистами. І. Мазепа, хоч і був проти зміни прапора, але за підставу до того давав помилкові твердіння про «недовговічність сучасного большевизму». Повірила, і то цілком щиро повірила деклараціям Москви Українська Галицька Армія.
Наддніпрянська Армія не пішла на компроміси, знаючи, що Москва намагатиметься нас «обезоружіть, расформіровать, унічтожіть», хоч би ми зі всієї сили «червоніли». Не повірили Москві ще повстанці, котрі домагались утворення військових частин «нашими людьми».
Читать дальше