Яків Гальчевський-Войнаровський - Проти червоних окупантів (частина 1)

Перші дні квітня 1921 року перевів я серед своїх повстанців на розмовах і прищеплюванні їм ідейних підстав боротьби і засад повстанчо-партизанської тактики. Не поминав і психологічного боку справи. За приклад давав нашу смішно малу кількість: адже в регулярній армії 16-ох людей це ледви рій примусом зорганізованих вояків, Там рій зустрічається на війні з таким самим роєм противника, часто може бути розбитий і втікає. Там є точні обрахунки фізичної сили. Ми сильні своєю таємничістю, дібраним елементом, нежданим нападом-заскоченням, використанням ночі, поганої погоди, безпосередньою бійкою руками і скорим зниканням. Нам одна дорога, а ворогові, що хотів би нас знайти — 20 доріг до нас. І коли ворог знайде нас, то ми можемо вибрати: зникати, гублячи сліди, або робити засідку, дати йому прочухана і відходити. Ми не боронимо терену боротьбу, не треба нам здобувати осель, містечок, міст, мостів, високих тактичних пунктів та втримувати їх. Ми нищимо, коли самі захочемо, лише живу силу. Знаючи правильники кількох армій польової служби, ми мусимо діяти завсіди не так, як каже правильник. Найчастіше діяли ми, українські повстанці, під покровом ночі малими гуртами, атакуючи по черзі знані обєкти: штаб, телефонічну централю, варту, касарні, черезвичайку, міліційну станицю, всеобуч, ревком та інші такі установи, що ними большевики тримали в ярмі Україну. До приватних мешкань повстанець, щоб не розпорошуватись, не повинен без наказу заходити. Тільки на виразний наказ можна зайти до дому, щоб витягнути з нього якусь важну большевицьку рибу; зайти до вязниці і визволити політичних вязнів. Криміналістів треба залишити під замком, як тих, що їх кожна влада мусить замикати. Акти в штабах Чека, ревкому й інших важних урядах треба конче забирати, бо вони — це найкраще джерело інформацій про ворога і своїх патріотів і зрадників. Військове майно обовязково брати, але в міру, не переладовуватись. Чого не можна забрати, треба знищити, спалити. Побажано палити перед відходом військові обекти: вогонь вночі має свою психологічну силу і мову, а і пізніше свої і вороги довго ще будуть оглядати пожарища та з острахом згадувати і думати про тих, що таку помсту на комуні заподіяли… Мої завваги, як поводитися і яку прийняти тактику в боях з большевиками, вислухали козаки уважно. Час нам сходив хутко. З Кипорового Яру далеко ми не відходили, бо я надіявся поповнення. 5 квітня удосвіта прибула ціла партія моїх повставців з району Хмельника. Стало нам веселіше. Хлопці хутко зжилися і побраталися. Часами під зазеленілі вітки деревини зривалася і вилітала притишена, але буйна козацька пісня. Ліс шумів ночами таємними шумами, вітер ніс в Україну вістку про те, що ще не вмерла вояцька слава синів її. З їжею не було трудно, бо постачали нам її селяни Слобідки. На другий день прибула партія повстанців з Дяківець — Літинки, Сахнів в силі 13 осіб. Вони були втомлені далекою дорогою та сутичками на шляху Літин-Хмельник, під Кожуховом, з якимсь відділом, що їхав на возах в супроводі кіних до Літина. Таким робом у нас вже було разом 40; як на повстанчі умовини сила поважна. Треба їх всіх морально сцементувати, виробити і почати вводити в акцію. Перед вечером того дня, коли вже всі випочали, я зібрав їх разом вислухати мого наказу. Подаю їм до відома, що від першого квітня я обняв командування над їхнім відділом, який має назву „Повстанчого Відділу Отамана Орла". Маю такі відомості: у Винниці, Літині, Летичові і Хмельнику стоять гарнізонами полки кінноти Червоного Козацтва. Відділ Чека 3-го квітня виїхав з Брусленова в напрямі Винниці через села Янківці-Пеньківку і Музяків. По селах літинського повіту розїжджає тепер відділ літинської Чека, в силі 60 осіб, виловлює останки шепелівців та арештує українську інтелігенцію. В самому Літині стоять дві сотні піхоти тамбовських кацапів, які також їздять по селах, збираючи „продналог". Голови ревкомів і Чека в Літині та Хмельнику, при підтримці з Винниці, як осередку окружної влади, організують шпіонажу до боротьби з т. зв. „бандитизмом". Під цю пору вештається всюди повно агентів, і їх треба потайки, але нещадно, виловлювати та ліквідувати. В цій праці допоможуть нам організації на місцях, будуть їх затримувати і віддавати в руки. Небезпечні для нас так звані „сексоти" — свої українці і приїзжий елемент, насланий більшовиками під виглядом крамарів, ремісників тощо. Вони мають слідкувати по селах за всіма селянами і доносити владі про все, що на селі діється. Перед своїм поважнішим виступом ми мусимо нагнати страху совітським прихвостням і очистити терен від них. Совітській владі трудніше буде знайти потім нових інформаторів, коли цих переб’ємо. Маю вже листи сексотів з двох повітів — літинського та летичівського. Разом покищо на ній 62 особи. Ще 8–9 днів перебудемо всі разом, щоби зжитися та щоб я міг навчити всіх, що і як робити. Будемо заховуватись можливо тихо, перекидатись з місця на місце в лісі, добре його пізнаємо; а потім кожний дістане свої завдання. Будемо надалі приймати до себе лише здеконспірованих наших людей, Організації на місцях пасивного характеру будемо ширити в безконечність бо вони головна наша резерва і сила та джерело поповнень. В слушний час силою вдаримо по червоних головах. Будемо зберігати найстисліше тайни. Я всім козакам вірю, але відомо, що на вогні і камінь часами тріскав, тому загал козаків знатиме лише, що їм треба. Вкінці я розпитував козаків, скільки поміж ними таких, що були вже у війську і було 20; значить друга половина самотужки вчилася військового діла, володіти зброєю. Отож вільний час використаємо на науку володіння зброєю, стріляння, тощо. Поміж повстанцями було 5 підстаршин з б. російської армії, два підстаршини з української армії, але старшини не було ніодного. Покищо, цих підстаршин вистарчить. 7. квітня під с. Каміногіркою зорганізував я в лісі три групи з голосною назвою „сотень".