Яков Галчевський-Войнаровский - З воєнного нотатника

Допитуюсь про лікаря, ноші, індивідуальні пакети, ліки. Нічого не має і не буде. Навіть індивідуальних значків немає. Може тому нічого навіть із ліків не дають, що мій "штурмовий" батальйон повинен бути несмертельним.

Визначаю один господарчий віз під санітарний. На ньому ще є свіжі сліди гною. Посадив на той віз капрала-санітара з великою торбою, в якій є йодина і вата. Це є цілковите санітарно-медичне забезпечення батальйону, що має окреме завдання і діє без контакту з полком.

Відчуваю, що жовніри мають дивне почуття кривди, яка неслушно їм завдана. Чому їх так озброєно і забезпечено? Чому їм, які йдуть на смерть за свою батьківщину, відмовлено у тому, що належить дати в першу чергу?

Волею долі, чи якогось фатального непорозуміння, я став командантом тих польських і білоруських простих душ і мушу їх заспокоювати, що все дістануть, але сам у те сам не вірю. Пощо мені — українцеві цей тягар за чужу, напевно програну справу? Що за іронія?

Родину моєї дружини переслідують поляки на Холмщині, за мною ходять по п'ятах "двійкарі", а ліньові вищі команданти доручили мені батальйон рятувати Польщу. Хіба на те, щоб вона до решти повалила церкви наші на Холмщині?

Я є тим поважним (бо батальйонним) чинником, який рятуватиме від заглади Польщу — на те хіба, щоб вона пізніше всім своїм внутрішнім апаратом всіх без винятку українців нагаєм перегнала під сутану польських фанатичних ксьондзів-єзуїтів? Може я ще раз відмовлюсь від виконання наказу, як пробував говорити про це полковнику Мисловському? Тоді мене жде надзвичайний військовий суд і розстріл, бо військо є військо, а наказ — наказом. Тому треба було щось робити, рятувати, заховувати бодай зовнішню форму лояльності, а там далі побачимо.

Дивлюся на своїх старшин: вони є такими, як вийшли зі своїх домів. Не мають старшинських торб, без мап, без лорнеток, без пістолетів та з певної резиґнації не мають навіть олівців і паперу. Кажу їм всім озброїтись у карабіни, або добрі палиці. Завтра я з таким батальйоном помашерую на німців?..

Доносять мені, що майор Врона лаявся порядно з гніву на мене за наші переверти на станції без його уділу. Мені від того ні холодно, ні гаряче: в його інтересі є найскорше виїхати евакуаційним потягом (чи далеко заїде, побачимо!), а я маю без мобілізаційних картотек і без жодної помочі зорганізувати вночі "штурмовий" воєнний батальйон.

По 24.00 годині пішов на короткий відпочинок до себе на помешкання, де залишились меблі та моя бібліотека. Перед відходом я ще раз зібрав старшин і дав їм інформації відносно ранішньої збірки й інших службових справ.

День 27 серпня був погідний і сонячний. О 5.00 рано я вже був у касарнях. Командири компаній розпочали вже свої компанійні збірки. Командую: "Рапорт компаніями!" Приймаю рапорти, роблю перегляд.

Вигляд батальйону надзвичай різноманітний: одна компанія в польових рогативках, решта — в фуражерках — старих, брудних і потріпаних. Одна компанія має невеличкі карабіни Маузера, друга — старі німецькі, третя — різну мішанину. Бракує плащів на цілий батальйон. Частина жовнірів має на собі дреліхи, инші — старі суконні мундири. Одні мають чоботи, инші — черевики. Черевики також ріжні: пара з одної ноги, інший черевик міг би приміститися в другім з іншої ноги. Білизни чистої жовніри взагалі не отримали. Частина ладівниць цілком добра, инші — трохи гірші, але вони переважно теліпаються на ремінцях із-під штанів.

Хвилину зупиняюся над питанням, яке я сам собі задав: на чому держаться штани моїх жовнірів, коли вони пасочки від штанів взяли під ладівниці?

Словом, переді мною найкращий твір польської імпровізації — маю батальйон сенкевичівського "посполитого рушення". Мені цікаво, що скаже командир дивізії, полковник Равіч-Мисловський. Він є знаним педантом, коли йде про одностайний вигляд формації й одиниці.

Я викликую кадри своїх компаній: капрали резерви командують чотами, роями — старші стрільці або і звичайні стрільці. Бачу, що мої сотенні зорганізували компанії зле, не регуляміново. Вони забули організацію чоти, а тут компанія воєнного стану…

Обдивляюсь обоз батальйону. Є його, разом беручи, 9 селянських фурманок із 2 кухнями. Немає на возах брезентових плахт, — щоб заховати речі від дощу й пилу… Вози брудні, не смаровані, зі слідами гною на драбинах. Біля возів немає ліхтарок, упряж позв'язувана шнурками і дротиками. Ці вози мені попались із вибракуваних у батальйонних обозах 67-го п. п.