Евгений Наконечный - «Шоа» у Львові

У перший же день краху польського панування відбулася в нашому будинку під проводом невсипущого Блязера коротка чоловіча нарада. «У місті запанувала анархія, настало безладдя, чиняться самосуди», — драматично розпочав її Блязер. Чоловіки згідно кивали головами. Слова його сприймалися з розумінням. Хто як хто, а жителі нашої вулиці добре знали, що за їхніми плечима розташоване передмістя Клепарів, де гніздиться злодійські ватаги і кубла проституції, живуть маргінальні типи: п'яниці, ледарі, пройдисвіти, для яких в'язниця -рідний дім. До слова, й сьогодні там розташована неблагополучна «Індія» — осідок наркоторговців та криміналітету.

Кримінальним передмістям рахувався ще Личаків, особливо горезвісним — Замарстинів. Вештатися «чужакам» Замарстиновом не лише вночі, але навіть під вечір було не зовсім безпечно. За даними львівської поліції, антигромадської, «професійно безробітної» міської потолочі нараховувалося понад 4 тисячі осіб чоловічої статі. Власне ця потолоч — «люмпен-пролетаріат» з допомогою польських армійських частин, як засвідчили об'єктивні історики, вчинила у Львові в 1918 році єврейський погром і одночасно не забула пограбувати спиртзавод. Тепер міське шумовиння, начепивши червоні банти, теж кинулося в нестримному пориві до горілчаної фабрики Бачевського, магазинів з тютюновими виробами, а далі стало розтягувати військові склади і зводити особисті порахунки.

Дай їм волю, розуміли мешканці нашого будинку, міська потолоч, згідно з большевицьким гаслом: «Грабуй награбоване!», чинитиме злодійські, грабіжницькі напади на спокійних громадян, яких вони називали «буржуями». Зрештою, це тоді розуміли всі. Перший совєтський начальник гарнізону міста Львова мусив публічно, через газету, визнати, що певні групи населення розкрадають майно, яке належить державі, армії, фабрикам, заводам, складам, магазинам, приватним власникам й іншим установам. Начальник гарнізону закликав покласти цьому край. Забігаючи вперед, відзначу, що при всіх наступних змінах влади у Львові (1941 р. і 1944 р.) міська потолоч за стереотипним сценарієм кидалася на спиртзаводи Бачевського, тютюнові крамниці, розкрадала державні склади, магазини, фабрики, грабувала заможних громадян і розправлялася з працівниками правоохоронних органів та особистими ворогами. Єврейські дослідники львівського Шоа марксистського дискурсу чомусь неохоче згадують про це суто соціальне явище — міський люмпен. Їм більше до вподоби якісь «вроджені» тобто генетичні (расові), антисеміти, особливо українського походження.

— В'язниці порозбивані, — сповіщав на нараді Блязер, поліція щезла, кримінальники і «батярня» (хулігани) налаштувалися на розбій. Вулицями волочаться п'яні банди, творять самосуди. Необхідно організуватись на самозахист, утворити групу самооборони.

— Голими руками не захистимося, — сказав хтось.

— У Єзуїтському городі лежать стоси покинутої напризволяще зброї та амуніції, — відповів Блязер. — Потрібно її звідти взяти.

Блязера послухали. З Єзуїтського городу (тепер парк Івана Франка) принесли з десяток новеньких польських карабінів, скриньку патронів. У подібний спосіб озброювалися й інші будинки нашого кварталу. У брамах виставили озброєну варту. Там де цього не зробили, траплялися розбійницькі напади.

З моменту капітуляції Львова польська державна поліція («поліція паньствова») відразу припинила службу. Складалася вона з одних поляків. Окремі її підрозділи спробували вирватися з міста. На рогачці в Сихові групу втікачів-поліцаїв оточили енкаведисти і розстріляли на узбіччі шосе з кулеметів. Це була наочна показова акція, яка заповідала майбутні фізичні чистки так званої «буржуазної» адміністрації. Зберігалася ще якийсь час створена нашвидкоруч польська громадська поліція. Українці й собі утворили добровільну робітничу гвардію До цієї гвардії зголосився наш сусід Микола Щур. Видали йому червону нарукавну пов'язку і трофейну польську рушницю. Належав Микола до робітничої гвардії всього чотири-п'ять днів. Одного вечора він повернувся без пов'язки і без зброї. «Сьогодні зібралися ми на Цитаделі, — розповідав Щур моєму батькові. — Перед нами виступив командир і сказав: «Розходьтеся, добрі люди, додому, нема нам тут чого робити. Зняли з нас, українців, кайдани дерев'яні, а наложили залізні».

Замість польської громадської поліції і української робітничої гвардії незабаром большевики організували професійну, «робітничо-селянську» міліцію. До неї спішно зголосилося багато єврейської молоді, трохи української, найменше польської. На чолі львівської міліції став «товариш» Рейзман, потім такий же «товариш» Барвінський, а багато євреїв незабаром зайняли посади в радянських органах управління. Серед поляків це викликало обурення, що їхнє монопольне становище було скасоване.