Дмитро Донцов - Рік 1918, Київ

"Як Ви думаєте, — звернувся до мене, як це буде принято"? — "Цензори, пане гетьмане, матимуть багато роботи", — відповів я. Мав я на увазі обурення демократичної преси на таку нову формулу.

Майор Гаазе безцеремонно інтерпелював мене з приводу "тенденційности" УТА, яка інформувала (— навіть не про всі!) розрухи на провінції. Пан майор був незадоволений з того. Офіційно ці розрухи не існували. Говорив теж про намір німців видавати часопис для людности України в цілях німецько-українського зближення. Лише один клопіт мав — в якій мові цей часопис видавати? Відповів я, що коли Німеччині залежить на зєднанні українців, хай видає по-українськи; коли ж росіян — по-російськи… Відповідь, маю враження, його не задовольнила. Я умисне удавав наївного і не поміг пану майорові, коли він, даремно шукаючи на моїм обличчі хоч тінь зрозуміння для своїх плянів, старався виложити ціль і конечність такого орґану преси.

По цім обіді і розмовах при столі, приємно відітхнув на вулиці. Щойно перейшов дощ і повітря було чудове.

"Кієвськая Мисль" і "Рабочая Жизнь" починають нагінку на новозасноване пресове Бюро, і на мене. Не знати, чого вони виходять з себе — чи тому, що я промовляв на з'їзді преси по-українськи, чи тому, що промовляв проти федерації. Злі язики називали цей з'їзд преси — "всеєврейський сєзд русской печаті на Украйне". Сказати цьому зїздові кілька слів післали й мене.

Бачив Липинського. Вчора казав мені гетьман, що він призначений вже нашим послом до Відня. Проти цього плететься інтриґа, як кажуть, з російської сторони. Його противники висувають на пост віденського посла якогось ґен. Семенова, який був в царській контррозвідці і військовим аташе у Відні. Пости послів обсаджуються незавше як треба. В Берліні — барон Штайнгель, кадетський українець, в Софії українофіл Слівінський.

Архикнязь Вільгельм робить в Александровську Запорізьку Січ. Гетьман його не боїться. Був щирий, отверто мені сказав якось:

"Що тут довго говорити! Ясно, що як німці схочуть, щоб я був гетьманом, то буду. Як ні, — то ні".

І, подумавши, додав:

"Але мені здається, що вони хочуть".

Вчора при обіді гетьман знов позволив собі натяк в сторону Гаазе про Крим:

"Ось вони лиш з Кримом там хочуть щось зробити"! — кинув до мене, моргаючи на майора.

О 6 год. ввечері дістав запрошення на засідання політичної комісії при міністерстві заграничних справ. Доручили мені виробити реферат про політичні границі України.

О 8 год. ввечері на концерті Кошиця. Стрів полк. Коссака, був. командира Січових Стрільців. Оповідав про враження в Галичині від перевороту. Леґенди, про які писав Федорів в листі до мене, здається, досить там були поширені. Оповідав, що з уст митрополита Шептицького впало і моє назвисько, як арґумент проти ворогів гетьманства в Галичині.

Бачився з Петлюрою. Виглядав, ніби за щось ображений.

Міністерство Внутрішніх Справ бажає від мене кооперації з Союзом Земельних Власників. Тим самим, який в недавніх своїх постановах висловився за повну реставрацію земельних відносин без жадних уступок селянству. Кооперувати з Союзом не буду.

Був у мене болгарський посол, проф. Шішманов (оженений з донькою Драгоманова). Просив приїхати до себе.

В Міністерстві Закордонних Справ попризначувано людей, які не орієнтуються в справах. Многі не розуміють правничої мови.

Увечері — відчит одного бувшого міністра Центральної Ради. Говорив як ґімназист, його промова нагадувала статтю в глухім провінціяльнім часописі.

Нині працювати в бюрі не удалося. Якийсь склад з амуніцією вилетів в повітря (кажуть на Звіринці). Було з 15 сильних детонацій. Шиби в бюрі з вікон, що, виходили на Хрещатик, всі вилетіли. Мене і секретарів мало не збило з ніг, коли ми, підбігши до вікон, глянули вділ на вулицю, усіяну товченим шклом. Тут і там лежали, мабуть збиті з ніг повітрям, люди. Всі з бюра кинулися на діл, до сутеренів, де й просиділи коло півгодини. В ухах лящало від лоскоту, з деякими панями була гістерика.

Приїхав редактор Голубець зі Львова. Оповідав ті самі сплетні про Скоропадського, про вето німців на мене. Оповідав про чутку, що я перефорсував кандидатуру Д. Дорошенка на міністра. Це вигадка. Хоч Д. Дорошенко в цій справі й звертався до мене.

Мав реферат на Політичній Комісії нашої мирової делєґації — про політичні границі України. Головні напрямні: старатися відділити від Росії і визнати як самостійні держави — всі її "окраїни". Крим — інтегральна частина України, без політичного самовизначення. З Білою Руссю — добра стратегічна лінія, бо не знати, яку державність матимемо там. Проти Дону — забезпечитися. Жадної федерації. С. Шелухін погодився з цими точками. Обидва ми виступили проти О. Шульгина, який говорив про федерацію і хотів навязати нашу політику до "традицій Центральної Ради і Секретаріяту". Гарні традиції!