Дмитро Донцов: Рік 1918, Київ

Галіп, тепер вже старший радник Міністерства Закордонних Справ, оповідав, що гетьман мав сказати Муммові, що Дорошенко є австрійської орієнтації. Мумм мав відповісти, що не може цього навіть приняти до відома, бо він знає лише орієнтацію Центральних Держав. Здається, бляґа зі сторони Мумма. Бо сам гетьман, ще перед номінацією Дорошенка, говорив мені, що німці робили тому перешкоди, власне підозріваючи його в австрофільстві. Не виключене, що те, що Галіп приписує гетьманові в розмові з Муммом, сказав останньому сам же Галіп [5] А. Галій, буковинець, карієрист. Ще перед виповідженням війни, він з кількома уланами австрійськими передістався на теріторію України, де наробив паніки в запіллі і був взятий в полон полковником Сливинським (зi штабу гр. Келєра), пізнішим начальником штабу за гетьманщини, від якого я чув цю історію. За Центр. Ради Галіп став на деякий час віце-міністром закорд. справ. За Директорії виплив, як член Паризької місії УНР, де вів, разом з иншими, кампанію проти голови місії, гр. М. Тишкевича. По ліквідації місії, писав (разом з О. Севрюком та І. Борщаком) в одній українсько-большевицькій часописі, в Парижі в 1920-х pp., яку пізніше замкнула французька влада. .

Кампанія в пресі проти мене іде дальше. До т. зв. "русских" з "Києвської Мислі" прилучилася "Робітнича Ґазета", орґан українських соціялдемократів. Теж нападає на мій виступ на з'їзді в характері — страшно сказати! — "урядника Міністерства Внутрішніх Справ". Здається, як мене інформують, це, робота пана Скнара, ображеного, що я не виробив йому посади… урядника в Міністерстві Внутрішніх Справ.

Для характеристики соціялістичної преси: в тім самім числі "Роб. Ґазети", з випадом проти мене, друкується великий рекляма-анонс моєї брошури — "Міжнародне положення України і Росія", виданої — тою ж "Робітничою Ґазетою".

Одна колежанка, ще з петербурзьких часів, цебто 14 літ тому, казала — з приводу моїх відчитів в Києві: "Ви й тоді мали до Росії ту саму ненависть, що й тепер".

О 12-ій — концерт Стеценкових творів у Міськім Театрі. Мав квиток у другому ряді. Бачив Шелухіна, Василенка, в льожі — гетьмана з почетом, Лизогуба.

Концерт мізерабільний. Квінтесенція нудоти і плаксивости української. Пісня на слова Лесі Українки — "То була тиха ніч чарівниця", була дійсно "кунстштюком", Бо так не зрозуміти суті цього душевного переживання поетки, та й її самої, як їх не зрозумів Стеценко в своїй музичній інтерпретації — то була дійсно штука! Замість болючого, розпачливого, непогамованого, ледви стриманого, пориву, вийшов звичайний, розливний солодкий малоросійський сентимент. Довкола — рев: браво, біс, ще раз! розпромінені обличчя… Ні, я не є їх.

Шишманов просив прислати мої брошури. Обіцяв прийти на відчит. Наші соціялдемократи заявили моїй давній знайомій, пані В. Р., своє незадоволення за знайомство зі мною. Нема найбільших деспотів, як партійні соціялісти. Не можуть дарувати, що відійшов від них.

Безцеремонність німців іде задалеко. Сьогодні закликав мене до себе на нараду гетьман. В його кабінеті, в палаці, вже застав державного секретаря Ігоря Кістя-ківського, Палтова, начальника штабу ґен. Дашкевича-Горбацького, віцеміністра військових справ ґен. Лінґнау і віцеміністра Внутрішніх Справ Вишневського.

Ґенерал Ґренер прислав листа, в якім скаржився на УТА за те, що вона — не робить належної реклями гетьманові і забагато пише про розрухи на провінції. Я відповів, що я є між молотом і ковалом в пресових справах. З одної сторони кампанія російсько-жидівської преси, а з другої — оцей лист Тренера. Щодо того, що є замало реклями для гетьмана, то ця справа обходить не ґен. Тренера, лише гетьмана і мене. Щодо інформацій про розрухи, — то я міг формально заслонитися тим, що ці вістки діставали ми від Воєнного Міністерства. Зачалась суперечка між Дашкевичем і Лінґнау.

На цій нараді, коли я почав говорити по-українськи, зараз же перейшли на цю мову і гетьман, і Вишневський, і Лінґнау.

В Бюрі довідався про правдиву причину німецького гніву. З властивою їм "плюмпгайт" присилають вони масу телеграм до УТА з широкою реклямою для німців. Багато з того матеріялу йшло до коша. Звідси їх гнів. Звідси їх кампанія проти УТА і мене, підтримувана Дівиним з його "чорною сотнею", і "русскими" журналістами з "Києвської Мислі".

У Липинського. Має клопіт з своєю амбасадою. Коло нього труться А. Жук і ще подібні. Перший — член Центрального Комітету Укр. соц. дем. партії, бувший волосний писар, не знає жадної європейської мови, але інтриган як Шельменко Квітки, і зарозумілий як пан Голова з "Ночі під Різдво" Гоголя. Обох їх хоче Липинський взяти до себе. Він давніше, та й тепер, казав, що хотів би бути в контакті зі мною. Не міг я утриматися, щоб не запитати — як він собі уявляє цей контакт з таким складом свого персоналу? Запросив мене на нараду, яку скличе перед виїздом [6] З В. Липинським пізнався я (кілька літ перед 1-ою війною в Закопанім. Бував у нього переїздом через Краків, коли він там мешкав. Про розходження з ним — в Післяслові. .