Дмитро Донцов: Рік 1918, Київ

Були в мене з візитою Герман і др. Кавчіч, управителі українського і російського відділів воєнно-пресового бюра Австро-Угорщини.

О пів до четвертої бачив згори, з мого бюра, як попри нього Хрещатиком ішла процесія з жертвами вибуху на Звіринці кілька днів тому. Трумни, музика військова, наша міліція, німці. Грали похоронний марш, один з тих, які завше робили таке стрясаюче вражіння на мене. Здається, що всі ми тут у Києві танцюємо на вулькані. Хотів піти нині до гетьмана, але передумав. Кістяковський не перестає кидати мені колоди під ноги [7] Ігор Кістяковоський, знаний адвокат в Москві "дєлєц", як говориться по російськи. Політиком, в справжнім сенсі слова, не був, хоч уявляв себе "українським Стамбулінським" (тогочасний болгарський політик "твердої руки"). За виразом Гетьмана, був його "злим духом"; упертий "федераліст". На еміґрації тримався з російськими кругами. Гетьманові був поручений з середовища українських соціялістів. Перш — державний секретар, потім — міністр внутрішніх справ за Гетьмана. Йому належить заввага що до єдино можливої альтернативної розвязки українсько-московського спору: "або українець буде чистити чоботи москалеві, або москаль українцеві". Сам він волів чистити чоботи москалеві. .

Демократичні політики активізуються. Новозаснований Союз Української Державности — соц. федералісти, соц. — самостійники, земці, кооператори і т. п., зробив початок. Мав намір побачитися з командантом німецької армії на Україні, маршалом Айхгорном, щоби поскаржитися перед ним на гетьмана. Не розумію цих політиків. Зараз по перевороті, побігли до Мумма і до Ґренера, але ніхто до гетьмана. Говорили, що це було б нижче їх чести. Коли я, після перевороту, по розмові з гетьманом, приніс офіційні запросини — представникам наших партій, — прийти до гетьманського палацу на нараду, відмовилися. Потім, поодинці ходили до нього на авдієнції. Айхгорн відіслав делєґацію "Союзанців" до Ґренера, а цей сказав їм, що з теперішнього уряду німці задоволені і не бажали б собі його зміни. Заявив, що треба передусім створити українську державу, а яка в ній культура переважатиме, — "то вже є річею панів". Так скінчився дебют "Союзу".

Кількакратно переконував я Шеметів і Міхновського покласти натиск на розбудову партії хліборобів на провінції; не лучитися з політичними трупами — "ес-ефами", а тим менше з збанкрутованими хлопчиками без майбутнього — з "ес-ерами". Старався переконати їх перенести тягар роботи партії на провінцію, в терен, заснувати партійний орґан. Було це досить тяжко. Уважали, що головна робота є тут, у Києві.

Вчора був в Кістяковського. Потім — в ресторані, на принятті, на честь берлінського гостя, фон-Вальдена. Промова німецького посла. Мумм виходить з факту присутности німецьких військ на Україні — "індем унзере трупен да зінд" і т. д. Робить вражіння людини, яка знає чого хоче.

На приняттю трапився зі мною комічний інцидент. Гостей було з сорок чоловіка. На другім від мене кінці стола, коло Мумма, австрійців і деяких гетьманських міністрів, в тім числі і Д. Дорошенка, — вставали і говорили промови. На моїм кінці, маючи цікавих співрозмовців, я, занятий ними і добрим вином, не звертав уваги на промовців, серед яких був і Дорошенко. Коли нагло, через стіл посол Мумм попросив мене перекласти по-німецьки промову, щойно виголошену по-українськи Д. Дорошенком… Я мусів встати і від початку до кінця заімпровізувати переклад промови, якої я не слухав, але яку — на мою думку, в тих обставинах, повинен був би виголосити міністер заграничних справ української держави. Хутко по тім Палтов, який увіхався всюди, підійшов до мене і з веселим обличчям шепнув на вухо: "ґалупчік, ви вєліколєпно пєрєвєлі"!

Др. Кавчіч оповів, що моя стаття в київській пресі — "Перед розв'язкою", з критикою центрально-радянського бедламу, ще перед переворотом гетьманським, — була переложена в німецьких і чеських ґазетах, в деяких частинно сконфіскована.

Вчора ввечері у Шеметів. Ґрунтовно розійшовся з ними. Здавали справу на засіданні Комітету хліборобської партії з своєї візити у Ґренера. Цей останній насамперед повчив їх льояльности, вказуючи, на їх запит, що німці не вмішуються у внутрішні справи України, та що зміна кабінету залежить від гетьмана. Я зайняв становище проти таких паломництв. Дехто з присутніх був дуже ображений. Боюсь, що через ці ходження від одного ґенерала до другого, а від них до гетьмана, занедбується роботу на провінції. Досі не міг намовити їх взятися за видання партійного орґану. Втішився я, що Липинський і Ющишин стали на мою сторону.