Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— А чому ви, Даниле, не одружуєтесь?

— У моєму становищі, у моїх роках, і з моїм здоров'ям, без житла, без диплому, без спеціяльности, без перспектив на будь-яку пенсію, переслідуваному і гнаному, з такою травмованою психікою як у мене, одружитися неможливо. По-людському влаштувати сімейне життя також треба великого вміння і хисту, і треба нероздільно віддатися сім'ї. А в мене до цього не було ані вміння, ані хисту. Я віддався іншому. Мені, мабуть, краще було б зовсім не зв'язувати себе ані з сім'єю, ані падати в полон до пристрастей. Але це останнє приходить неждано і заволодіває нероздільно, добре лише, що хоч не надовго. Мабуть немає такого дурного вчинку, якого людина не могла б зробити, перебуваючи в кігтях пристрастей.

— Правду кажете, Даниле, правду. У мене також травмована психіка. Я кричу, лаюся з жінкою, лаюся з дочкою, лаюся аж до втоми, а чого? — то я і сам не знаю. Вибиті ми з колії, Даниле. А скільки ви там на своїй роботі заробляєте?

— Вісімдесят карбованців.

— Мало, мало, Даниле. Переселяйтеся до Одеси, я вам буду платити по сто двадцять карбованців у місяць.

— О, що я чую? Ви, Славку, говорите як підприємець, — жартуючи, сказав я.

— Я працюю бриґадиром мулярів на будівництві і можу вас влаштувати.

— А приписати також зможете?

— О, ні, це вже не в моїх силах.

— Отож то, Славку, таким «білим неграм» як я, важче ніж африканським чорним неграм прописатись у Києві чи Одесі.

— Це так, це так, Даниле, але я боюся за вас, щоб ви там у Києві не влипнули до тих сучасних політиканів.

— Кого ж це ви маєте на увазі?

— Кого я маю на увазі? Дзюбу, Світличного, от кого я маю на увазі!

— А звідкіля ви про них знаєте і що саме вам відомо про них?

— Що ви мене допитуєте, як малого хлопця? Про них усі знають. Кожний інтеліґент в Одесі їх знає.

— Це неправда, Славку, їх не кожний інтеліґент знає навіть і в Києві.

— Я не говорю, що їх особисто всі знають, але кожний педагог, кожний лікар в Одесі про них знає.

— Ну, добре, хай уже й так. То що ж вони такого крамольного про них знають?

— Все знають. І нічого вони не роблять. Та «машина» розчавила Центральну Раду у двадцятих роках, та машина розчавила весь націоналістичний рух у другу світову війну, вона розчавить і їх. Людям основне — добре поїсти, одягнутися, випити, подивитися телевізор про футбол і досхочу погуляти — оце і всі їх ідеї і вони вже це у більшості осягнули. А на незалежність, рідну мову, культуру, звичаї — їм наплювати. Та й взагалі, що може зробити якась там група інтеліґентів, коли ввесь робітничий кляс по-російському «глаголить», а про якусь там незалежність і слухати не хоче. Ви, Даниле, не знаєте, а я знаю, я тут в Одесі вже 14 років працюю муляром і тому добре знаю, чим живе робітник. Робітники розмовляють про п'янку, гульню, футбол, — оце і весь їх інтерес, а вони сила, без них нічого не зробиш. Не народ ми, Даниле, не народ, а малоросійська народність, яка гордиться лише своїми варениками, галушками, борщем і більш нічим.

— Але ж, Славку, Світличного і Дзюбу я знаю особисто і тому можу зі всією категоричністю сказати, що всю вашу одеську інтеліґенцію інформували про них явно тенденційно з метою вироблення потрібної їм громадської думки. Вони ніколи не були ніякими політиканами і не намагаються ними бути. Це дуже інтеліґентні, талановиті, гуманні і скромні літератори, які, керуючись почуттям громадського обов'язку, виступили на захист рідної мови, рідної культури та елементарних прав людини висловлювати свою думку в усіх питаннях громадського життя. Як люди, то вони для мене просто зразкові, я зі своїми зірваними нервами рівнятися з ними не можу, а у світоглядовому та політичному пляні то, мабуть, у багато дечому я з ними не згодився б, але визначувати і уточнювати ту різницю в поглядах ділової потреби немає, тому ми про ті питання і не розмовляємо. Це ж не організація. Це громадяни абсолютно незалежні один від одного, як у мисленні, так і вчинках. Самопрозріння і самоусвідомлення духовної сутности свого народу і осмислення її неповторности до кожного з них прийшло індивідуально через інтелект, а не з якихось там ворожих джерел. Чіпляння ярликів «українського буржуазного націоналізму» — це старий випробуваний метод чорних сил російської шовіністичної реакції, якими вони залякують всіх, хто насмілився ставити опір їх наступові. І вони не тільки залякують, а і безперервно застосовують наклепи, знімання з роботи, замки, ґрати, колючі дроти, голод і всякого роду фізичні і моральні знущання. Інших «арґументів», іншої зброї в них немає, бо правда не на їх боці.