Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Що ж їм завадило це зробити?

— Не знаю, бо вони більше вже ніколи про це не розмовляли в моїй присутності.

— Оце все, що робить та банда, в першу чергу лягає чорною плямою на їх, на Марушка і всю його компанію.

Я жив у одній секції з Щуром. Таращанський жив в одній секції з Роню і Старим. А Пащак жив у тій самій секції, що й Шкурський Іполіт. По їх стороні було декілька десятків молодих здорових хлопців, які тільки і вміють володіти ножем. Проти них були всі останні, — не десятки, а сотні, але ті сотні були пасивні й стероризовані тією бандою.

Підходили перші роковини кривавої розправи над страйкуючими третього каторжанського лагера. Каторжани рішили відзначити той день. Утворилась ініціятивна група по відзначенню тієї кривавої трагедії і вшануванню пам'яти загиблих у тій нерівній боротьбі.

Гроші на ту мету дали всі сімдесят каторжанів з лагера 05. Всю підготовку до тих роковин проводили строго засекречено, щоб випадково не довідалась про те банда Щура. А програму роковин ми з Таращанським тримали в абсолютній таємниці перед всіма. Кожний знав лише своє конкретне завдання.

4 серпня 1954 року, в лагері 05 усім політв'язням було оголошено, що як почують дзвін у рейку, щоб усі негайно зараз же йшли до своїх бараків. Таємницею тієї об'яви всі були заінтриґовані і нетерпляче ждали, коли ж нарешті задзвонять. Рівно о 12-й годині один каторжанин підійшов до підвішеної рейки і вдарив її кільканадцять разів. Дзвінка луна розкотилася по всьому лагері. Адміністрація і вартові на вишках стривожилися. Всі політв'язні миттю побігли до своїх бараків. Чи з цікавости, чи з якихось інших міркувань, тому сигналові підпорядкувався Щур, Роню і Шкурський.

У кожній секції призначений нами чоловік скомандував «Струнко!» (і тій команді також підпорядкувалися всі до одного), а тоді сказав:

«Сьогодні минає рік, як наші кращі друзі впали від куль беріївських опричників і лягли трупом у вічну мерзлоту під горою Шміта. Вони безстрашно зложили свої молоді голови у нерівній боротьбі із оскаженілим ворогом всього людського. Вшануймо ж їх славну пам'ять двохвилинною мовчанкою».

І в ту ж мить все завмерло, навіть і Щур не дозволив собі ворухнутися. І так, перша точка нашої програми була здійснена блискучо по всіх секціях. О сьомій годині вечора, в їдальні з культурно-естетичним смаком були накриті столи за рахунок каторжан на 270 чоловік. Кожний стіл прикрашали два букети живих квітів. Всі 270 чоловік отримали офіційне запрошення і своєчасно прийшли. Прийшли й непрошені гості в чекістських погонах, але на них ніхто не звертав уваги. У першу чергу відбувся траурний мітінґ, а пізніше вечеря. На ту вечерю ми запросили всі нації, лише банду Щура і Шкурського не запросили. Все було зроблено на найвищому рівні. Німці, естонці й латиші з сльозами на очах потискали нам руки.

Після того всього один німецький журналіст сказав до мене: «Мені дуже дивно, що ваш народ породив таких хороших людей, як оце тут ви усі, і таких поганих, яких ви сюди не запросили».

— Ваш народ також народжував не тільки одних Бетховенів і Штравсів, він народив і Гітлера та Гімлера зі всіма їх опричниками, — відповів я.

Першу річницю загиблим від куль беріївських опричників відзначили дуже гарно, і це утвердило простих політв'язнів-українців перед політв'язнями інших національностей. Відтоді до нас почали ставитися всі політв'язні зі значно більшою повагою, ніж до того часу, а банду Щура і Шкурського стали явно зневажати. А та банда почала лютувати ще більше, ніж до того часу. Одному хлопцеві перебили хребет тільки за те, що він за ограбування інвалідів назвав їх бандитами. Пелех відколовся від їх банди. Почала дуже швидко відчуватися дуже важка атмосфера. Напруження зростало з години на годину. Задумувалося вбивство Пащака, Шевчука і мене. Йшлося тільки про те, як це вбивство звершити.

Одного дня я прийшов до Пащака. Напроти Пащака жив Шкурський. До Шкурського зійшлося біля чотирьох людей з числа його шайки. Вони накрили стола і запросили Пелеxа. Він категорично відмовився сідати з ними за стіл. Тоді вони кинулися його бити. Але Пелех виявився здоровим і добре вмів битися, так що вони уп'ятьох не могли йому дати ради і тому послали за допомогою. Через хвилин десять до бараку увалилося коло тридцять з фінками в руках бандитів і всі накинулись на неозброєного Пелеxа. Кровожадний бандит Козій з Бурим Семеном заатакували Пелеха всього два метри від мене і Ярослава. Чотирьох бандитів з ножами в руках стояли біля нашого проходу і ждали нашого вмішання у ту їх бійку. Раптом Пелех схопився обома руками за бік і тяжко застогнав, і в ту ж мить всі бандити розбіглися. Із санітарної частини з носилками прийшли санітари і забрали Пелеха. І в той же самий день відвезли в центральну лікарню. Ту криваву подію бачило біля ста людей. Про все це добре знала і лагерна адміністрація. Але по всій правдоподібності для адміністрації була дана відповідна вказівка зверху, щоб адміністрація не перешкоджала тим бандитам розправлятися зі своїми противниками, і адміністрація ретельно виконувала ту вказівку. 3 приводу тієї кривавої розправи над Пелехом адміністрація навіть і слідства не заводила. А судячи по тому, що через кілька днів нас відправили в лагер строгого режиму н. 307, а тих бандитів у звичайний лагер під н. 26, то адміністрація не то що не переслідувала тієї банди, а, навпаки, заохочувала їх до кривавої розправи з нами. Однак, для того щоб не дати нам спокійно жити на 307-му, разом з нами направили туди Щура, Свистуна і біля семи їх приближених, а Шкурського, Роню і Старого з кількома десятками їх підвладних вивезли на 20-й, а одного з них, Білецького, призначили комендантом лагера.