Михайло Дорошенко - Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

Червоний військовий комісар Лейба Бронштейн-Троцький організував червону гвардію до якої влилися: матроси, лотиші, китайці та інші різуни, що милувалися чужою кров'ю. Це червоне військо з поспіхом сунулось на Україну. На Дону Денікін /цар Антон / формував свою білу армію, якому помагав і гетьман Павло Скоропадський. З Чорного моря Антанта зі своїми інтернаціональними військами, куди входила й дивізія "русскіх" зробили висадку /десант/ і захопили Одесу й Крим, а пізніше, Херсон, Очаків та Миколаїв. Не встигли ще опанувати Миколаївом, як уже виарештували частину свідомої української інтеліґенції. Про це донесли втікачі от. Григор'їву.

Григор'їв зі своєю армією вирушив на південь, узявши напрямок на Миколаїв — Херсон, щоб очистити ці міста від непрошених, як він казав, гостей, — військ Антанти. На станції Знамянка Григор'їв залишив, для охорони тилу, свого полковника Зайця з бронепотягом.

У той же час червона навала з півночі під командою Овсієнка і Муравйова посувалася в напрямку Києва. Військові частини армії УНР відступали з лівого берега Дніпра на правий, щоб приєднатись до головних сил української армії. Запорізька група під командою полк. Олександра Загродського тримала напрямок через Кременчук, Користовка, Знамянка, Бобринська на Київ. Але цей терен від Крукова займав от. Григоріїв з десятком своїх отаманчиків. Запоріжцям приходилось пробиватися силою через ці терени. Правда, вони великого спротиву не чинили, бо боялися. Зкомунізовані робітники Круківського вагоно-ремонтного заводу готувалися зірвати міст через Дніпро, але це було своєчасно виявлено і зірвати моста їм не вдалося. Запорожці від Крюкова до ст. Знамянки спротиву не мали. Зі ст. Знамянка григор'ївський пол. Заєць відступив на ст. Сахарову і почав обстрілювати з гармат свого бронепоїзда запорожців, але хутко його примусили замовкнути. Те саме було і з Коцуром на ст. Цибулевій. Від села Цибулева Запорожці по обох боках залізниці, розгорнувшись лавою пішли в наступ, Коцур зі свого бронепоїзду почав стрілянину з гармат на удар і на шрапнель. Бронепоїзд запорожців вийшов з виямки і першим своїм гарматним стрілом поцілив коцурівського бронепотяга. Пара високо знялася до гори і стрілянина затихла. Коцур та його "знамените" військо залишили ст. Цибулеву і кинулись утікати на село Красносілля (Княжа) та в ліс Чутки кидаючи мішки з награбованим майном по дорозі, Запорожці захопили станцію. Перевели ревізію майна, підібрали військові трофеї і пішли далі згідно свого маршрута Бобринська — Цвітково. На Київ їм дорогу перетяли війська червоних московських загарбників і вони з Цвітково звернули на Шполу — Звенигородку й зупинились аж у Христинівці.

На скромну думку автора, як тоді так і тепер — велику шкоду робить отаманія. На здоровий розум здавалося б, що Григор'їв, бувши сам українцем, та й частини його складалися з українців, повинен би був злучитися з армією УНР, а не поборювати її. Про це й радили йому багато свідомих вояків та старшин з ближчого його оточення. Звертався до Григор'їва й головний отаман Симон Петлюра, — як твердили мені В. Кедровський та Ф. Мелешко. Переконували його щоб з Антантою не битись, а спільно, разом з Армією УНР виступити проти нашого сильного московсько-большевицького ворога. Українське роздрібнене, кепсько озброєне військо, поділене різними політичними течіями дуже потребувало здібного командування і організованої єдности. Ми не тільки потребували єдности і одного командування а й чесних союзників.

Але зарозумілий отаман Григор'їв і слухати не хотів цих порад; він був дуже захоплений своїми успіхами, особливо організаторськими здібностями які за короткий відтинок часу принесли щедрі наслідки — численне, добре озброєне військо. Він і сам тепер потаємці мріяв стати Головним Отаманом. Він відкидав політику замирення з Антантою. Він бездумно був готовий одночасно битися з ворогами на всіх фронтах.

— Треба бити Антанту, бити большевиків, бити білих і червоних ворогів, — говорив він у штабі. Навіть прибулу немов би ж і свою запоріжську групу він зустрів вогнем і погнався за нею. Захопив Бобринську, Цвітково, Звенигородку а там Єлісоветград аж до Вознесенська.

Головні свої сили Григор'їв перекидає проти Антанти в напрямі Миколаїв — Херсон. Антанта почала укріплювати свої позиції. З Очакова до Миколаєва ходили невеликі військові човни, виконуючи прибережну охорону, а великі пароплави підвозили військо, харчі та різну амуніцію. Від Херсона через станцію Кульбакіно, Копані, Водопой до Миколаєва почали курсувати поїзди. Станція Водопой стала базою; її склади швидко заповнювались. Сюди довозились харчі, боєприпаси та різну зброю. На станції стояли состави з різним знаряддям, навіть один, як пізніше виявилось, був із грецькою горілкою. Для якої її мети привезли, було не відомо, але вона пізніше вирішила долю григориївського руху.