Михайло Дорошенко - Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

Побачивши таке безладдя /дике гульбище/ Ю. Тютюник скоикав тут же, на пероні станції, військовий мітинг. Він нагадав воякам що живемо військовими часами, що за нами слідкує ворог і до цього зобов'язує дистипліна і порядок, закликав до спокою і додав, що з ними хоче говорити сам отаман Григор'їв.

Григор'їв промовляв недовго. Він подякував воякам і старшинам за успішну перемогу над ворогом, признався що він закінчив школу прапорщиків тут, недалеко в Миколаєві, що служив в царській армії, був три роки на фронті в окопах разом з солдатами де і здобув військового мистецтва воювати і перемагати. А на останку покликав усіх до послуху, єдности і дисципліни — бо в цьому наша сила. На закінчення Григор'їв дав слово знову своєму адьютантові Ю. Тютюнику.

Тютюник обвів уважним поглядом зібраних вояків і голосно та чітко вигукнув:

— Від нині отаман Гритор'їв має титул "Отаман Херсонщини і Таврії!"

Вояки на мить завмерли а потім спонтанно кілька голосів вигукнуло — Слава! А між натовпом здивовано шепотіли: — Чому Херсонщини і Таврії, а де ж Україна.

На цьому мітинг і закінчився. Вояки розходились і занепокоєно обмірковувала почуту новину про свого отамана: Чому Херсонщини і Таврії?

На третій день по одержанні перемога над Антантськими військами Тютюник посадив своє військо у вагони та й рушив ешелоном назад до ст. Копані, а звідти через Кульбакино на Херсон. Антанта жодних перешкод не ставила і ще більше підіймало на дусі вояків.

До отамана Григор'їва приходили представники віл Антанти на чолі з генералом і пропонували замирення, але ж Григор'їв не тільки цю пропозицію відкинув а ще й пригрозив що зробить з ними такий порахунок як це було під Водопоєм і в Миколаєві. На цьому розмова й закінчилася.

Залізничний рух поїздів між Херсоном і Миколаєвом в цих непевних обставинах відновився. По містах почались організовуватись управи. Незабаром повставали самоохоронні частини вільного козацтва. Але яку владу визнавати законною — ніхто не міг відповісти.

Зате дуже пожвавішав рух серед робітників російського походження та зрусифікованх українців з наголосом на большевицьку справедливість. Вони, робітничі середовища вороже ставились як до Антанти так і до руху Григор'їва.

Довідавшись що на ст. Водопой в складах, магазинах і вагонах лежить велика кількість накопиченого добра, харчів передусім, борошна, крупа різна, пшоно, різні рибні та м'ясні консерви а поруч з харчовими продуктами безліч уніформи, взуття, зброї, набої, гранат та гарманті і іншого добра то це для вояків була така непереможна спокуса погріти руки що годі й уявити. А найголовніше — горілка.

— Кажу вам братішки, там горілки на цілу армію! — говорив збуджено один вояк серед натовпу.

— Пішли! — гукнув другий і вояки рвонули до складів хто з чим міг. Одні прихопили з собою наплечники, військові рукзаки, інші побігли з мішками. Кожний рвав і пхав у мішок все те що потрапляло до рук. Всамперед взуття і одежу. Кожний потаємці думав про дому, про родину, братів, сестер, наречену. Бо ж всі хлопці думали про одруження.

Добра й майна в магазинах та вагонах щодня маліло і в той же час чисельнисть військових частин меншала.

Тютюник, як адьютант про це небезпечне явище доповів отаманові Григор'їву.

— Нічого, вони ще всі повернуться, завезуть здобич і повернуться, — спокійно запевняв адьготанта.

За три місяці постою наблизилась весна а вояки не думали повертатися. Війська залишилося третина. Тютюник цим разом попередив отамана то армія віл бездіяльности деморалізується, розвалюється, В Україні бушує більшевизм, комуна кріпне, поширює свої вплнви а ми вилежуємося. На Дону Денікін піднімає козаків, формує "бєлую армію", готується рятувати " Єдіную неделімую".

— Ми залишаємося, пане отамане, в небезпечному стані, щоб не прийшлося нам відходити туди, куди відступила антанта, але їх підібрали їхні човни, а нам човнів ніхто т дасть і вам буде один вихід — у воду!

Григор'їв задумався а через декілька днів дав наказ: залишити Херсон та Миколаїв і повернутися до ст. Знам'янки де ще тримався його полковник Заєць, де з правобережжя сходились рештки григор'ївського війська.

Хотілось згадати той 1919 рік. В частині Херсонщини та й по інших місцевостях, що були під контролею от. Гритор'їва, витворилася величезна сваволя: почалися грабунки, підпали, вбивства заможніх селян. Робилось це в більшості під проводом сільських розбишак "отаманчиків", якими керували місцеві большевики. По селах свідоме населення організовувалося в так звані "самоохоронні загони", які намагалися припинити цю розбишацьку сваволю.