Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Була така мить, коли Шульц мав намір одружитися з Деборою. Вирішальним для відмови від цього задуму начебто став спротив родини Фоґелів. Зрештою, невдовзі, ще перед публікацією Цинамонових крамниць , Дебора Фоґель вийшла заміж за львівського архітектора Баренблюта. Можливо, вона не довіряла почуттям Бруно, сприймаючи їх — адже Дебора добре знала його вдачу — за плетиво ілюзій. Через певний час, виповнений кількарічним жениханням Шульца до Юзефини Шелінської, пара приятелів, які, зрештою, ніколи не припиняли зустрічатися й листуватися, повернулися листовно до тих невтілених намірів. У пустці, що постала після розставання з нареченою, Шульц запрагнув було знову встановити тісніший інтелектуальний контакт із Деборою, відновити давню співпрацю. Він написав, запропонував поновити тісний зв'язок, не переймаючись наклепами знайомих, які прагнули посварити їх між собою обмовами, наче творчість Бруно і Дебори надто подібна, що все це є наслідком свідомих запозичень. Свідома цього наклепу, вона писала після зустрічі 21 листопада 1938 року:

«Бруно, вчорашній день, яким я так тішилася, прагнучи відродити ним і започаткувати нову еру давніх неділь, залишив у мені легкий осад невдоволеності: ми майже не розмовляли одне з одним, а ті поверхові, інтелігентські розмови з чужими людьми є власне тим, від чого я тікаю. Скільки брехні, скільки штучних, механічних відчуттів і ніби-зацікавлень вони провокують, змушуючи до штучної активності! А може, ми тікаємо одне від одного підсвідомо, і звідси це оточування себе від певного часу чужими, хоч би скільки ми зустрічалися? Може, так діється тому, що вплинули і зробили своє всі ці голоси про подібність, і ми не хочемо тепер занадто оголюватися одне перед одним? Якою сумною є така скнарість, якою непродуктивною. Скільки лихого може наробити людська дурість, і як сумно, що власне вона має таку владу навіть над найістотнішою потребою та найглибшою тугою людини. Бо прецінь давні наші розмови і наш контакт були однією з тих нечисленних, чудових речей, які трапляються раз у житті, а може, навіть раз на кілька чи кільканадцять безнадійних, безбарвних життів».

У відповідь на лист, з якого взято наведений уривок, Шульц негайно запропонував повернутися до давніх контактів, нагадуючи, що колись прагнув поширити їх на всю сферу особистого життя і що він шкодує, що цього не трапилося. Пропозиція породила у відповідь сперті на спогадах рефлексії, які свідчили про пильне знання психіки Шульца, а також згоду на пропозицію в діапазоні творчого, мистецького спільництва. Про це свідчить уривок із відповіді Дебори за 7 грудня 1938 року:

«…переходжу до останнього листа. Я хотіла би пройтися разом із Тобою рядок за рядком — у розмові. Не лише тому, що Ти так серйозно жадаєш серйозної реакції — «не аби чим» — але тому, що він надається на проблематизацію. А коли ми будемо — може, найближчої неділі? — читати того листа, перечитаймо ще й іншого, той, якого Ти написав, довідавшись про заручини, і мого листа того часу, здається так і не надісланого, а може не в тій формі надісланого. […] Чи є якийсь зв'язок? Є якась така дивна, ірраціональна асоціація рефлексії в мені; випадково прочитавши вищезгаданий лист безпосередньо перед останнім, я уклала таку конфігурацію рефлексії: чи не тому я не зробила висновків із першого, бо не вірила в його буквальність? Бо поставилася до нього, попри те, що сама тоді відчувала подібними категоріями і так розпачливо, як радше до поезії на тему, аніж дослівного освідчення, бо не вірила, що Ти вмієш насправді бажати життя і щастя, але одразу транспонуєш ту тугу на чисте, сублімоване переживання, і цим потроху вдовольняєшся, тією поезією життя, тим екстрактом чудесності, не бажаючи чи не вміючи потратити грубу й сіру сировину, сповнену нудьги й труду? Ймовірно, так я відчувала, маючи зрештою в руках певні докази, як мені, може, неслушно, здавалося. Потім ми дозріли. Пункт ваги нашого життя перемістився на формулювання життя, і ось сьогодні Ти пишеш мені листа про пошуки щастя власне і насамперед на цій платформі. Про пошуки разом. Я приймаю…» [31]

Контакт був відновлений, проте обмежився лише обміном листами. Зрештою, залишилося вже дуже мало часу: через несповна дев'ять місяців вибухнула війна. Кореспонденція тривала у часи совєцької влади і ще пізніше, після приходу гітлерівського окупанта, аж до миті, коли Дебора, впавши у крайню апатію та байдужість, не могла вже спромогтися навіть на листа. Її літературна творчість — далека від мистецьких вершин Шульца — менше нас тут цікавить, хоча, з іншого боку, заслуговує на згадку. Але особа Дебори Фоґель та її доля обходять нас насамперед з уваги на зв'язки із Шульцом, з огляду на те, що вона була йому найкращою, найбільш надихаючою інтелектуально й творчо Музою.